Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
До трактирного залу Йорунн повернулася далеко за північ. На лавці біля стіни куняла хазяйка, загорнута в теплий в’язаний плед. Почувши кроки, жінка прокинулася, відчайдушно позіхнула й схопилася на ноги:
— Ну нарешті, пані.
Йорунн перевела на неї збентежений погляд, а та квапливо сунула їй до рук ключ:
— Мені наказали приготувати для вас кімнату, от і чекаю. Другий поверх, ліворуч, двері в самому кінці.
— А… Дякую.
Вона хотіла перепитати, хто саме наказав, але махнула рукою. І так все зрозуміло. Шкода тільки, що бідна жінка чекала її особисто, замість того, щоб залишити когось з молодших працівників. Мабуть, з переляку: не кожного дня до маленького заїжджого двору завертають такі гості. Треба буде завтра залишити їй додаткову платню за клопіт, та й взагалі подякувати, як годиться. Але все це буде завтра, зараз їй потрібен тільки відпочинок.
Мовчазною тінню вона ковзнула до своєї кімнати, прикрила двері й без сил сповзла на підлогу, уткнувшись головою в коліна.
Отже, для Лонхата, а можливо й для степу, вона наполовину зрадниця, наполовину забута усіма вигнанка, не варта ні поваги, ні довіри. Дівчисько, яке заплуталося у власних цілях та бажаннях. Якщо навіть Лонхат не розуміє, чим насправді вона пожертвувала, то чого ж чекати від інших? Від тих сотень і тисяч незнайомців, хто бачив дочку Каніта лише здалеку або чув про неї з чужих вуст.
Вона може скільки завгодно мріяти, що повернеться у степ із силою, здатною зруйнувати владу Талгата. Реальність буде іншою: ніхто не чекає на неї у Гілоні, ніхто не дозволить їй очолити війська. Хольдинги налякані. Спустошені. Зневірені. Минуле залишилося в минулому, та й сама вона змінилася. Чиста дівчинка, яка дивилася на світ наївними очима і за якою люди були готові йти, як за маяком уночі, тепер жила лише у спогадах.
Погано це чи добре, хтозна.
З вікна на підлогу впав косий промінь місячного світла. Майже повне нічне світило затьмарило зірки, його відблиски грали на засніжених схилах гір. Йорунн повільно підвелася й підійшла до низького й широкого вікна. Звідси було видно, як сяє, звиваючись, стрічка ріки, як тонким срібним мереживом мерехтять на поверхні недалекого озера ледь помітні хвилі. Ніч видалася напрочуд гарною і Йорунн, немов маленька дитина, сіла на підвіконня, підібгавши під себе ноги. Темрява відгукнулася на її поклик, м'яко торкнулася плеча, а потім напівпрозоре лускате тіло обвилося навколо зап'ястя.
— Хочеш мене втішити? — дівчина погладила трохи шорстку темну спинку кінчиками пальців, і напівзмій тихенько фиркнув, влаштовуючись зручніше. — Дякую.
У двері тихенько постукали.
Йорун обернулася і навіть майже не здивувалася, побачивши на порозі Хальварда. Іскри в його очах сяяли яскравіше за бліки на озері.
— Дозволиш увійти?
— Хіба можу заборонити? Ви у своєму праві.
— Я піду геть, якщо проженеш.
Йорунн слабко хитнула головою:
— Самотність лякає мене зараз більше, ніж ще одна сварка. Тож заходьте, розташовуйтеся. Продовжимо перервану бесіду? Зараз ви скажете, що мені варто було бути стриманішою. Що я дозволила собі зайвого, порушила ваш наказ. Що ви, як завжди, мали рацію, а я — вперта й надто передбачувана у своїх поривах.
— Власне, ні, — правитель озирнувся, шукаючи, на що можна було б сісти. На жаль, кімната була зовсім простенькою й сідати довелося просто на край ліжка. — Усього лише хотів запитати, як ти.
— Погано, якщо чесно.
— Лонхат не став слухати?
— На жаль. І ви знали, що так буде, тому намагалися попередити. Треба було послухати вас і промовчати: від моїх зусиль стало тільки гірше.
Він зціпив пальці й примостив на них підборіддя:
— Був маленький шанс на інший перебіг подій. Зізнаюся, що в цьому випадку прикро визнавати власну правоту.
— Але як ви здогадалися?
— Бо бачив справжні програші. Бо сам жив із відчуттям безпорадності. Вся загадка в тому, що навіть дрібні, але власні, проблеми нам завжди ближче, ніж страшні й трагічні події десь там, далеко. Комусь може здаватися, що він дарма залишив дім. Іншим — що дарма не поїхав. Хтось звинуватить у поразці себе, інші — будь-кого навколо. Одних мучитиме думка, що щось можна було змінити, других, що не треба було й намагатися. Що покора дала б їм більше, ніж боротьба. І всі будуть частково праві, бо немає якоїсь однієї причини, що призводить до програшу. Як і не існує одного способу дій, що завжди дарує перемогу. І вже будь певна: жоден з них не оцінить твоєї жертви. На словах, можливо, приймуть, але серцем… Повністю зрозуміти, що таке крок у незвідане, добровільна покора на невизначений час, готовність відмовитися від себе, виснажливе навчання, самотність, неможливість навіть просто говорити мовою батьків, здатні лише одиниці. Ті, хто пережив подібне.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місце під зорями, Анні Кос», після закриття браузера.