Читати книгу - "Престиж"

він, жоден ілюзіоніст не зможе повторити цей номер, принаймні найближчим часом. Крім того, в статті говорилося, що «Блискуча мить» не йде у жодне порівняння з «попередніми спробами» створити ілюзію переміщення; зневажливо згадувався не лише мій номер «Нове транспортування людини», а й моя виконавча манера загалом.

Я старався, чесно старався, не реагувати на цю образу, але все тільки починалося — схвальних відгуків ставало дедалі більше. Безумовно, Руперт Енджер дістався кар’єрної вершини.

Звісно, я не міг цього стерпіти. Треба було діяти. Останніми місяцями я гастролював провінційними містечками, зосереджуючись на маленьких клубах і театрах. Настала мить заявити про себе в Лондоні, продемонструвати мою майстерність в одному з відомих театрів. За тих часів ілюзіоністські трюки викликали такий ажіотаж, що мій імпресаріо легко домовився про ангажемент, що мав закріпити мій успіх. Передбачалося, що впродовж тижня я виступатиму в «Лірик-театрі» на Стренді. Моє ім’я — виділене великими літерами — красувалося на афішах естрадного ревю, запланованого на вересень 1902 року.

У день прем’єри зала була наполовину порожньою, а подальші згадки в пресі можна було перелічити на пальцях. Моє ім’я з’явилося лише в трьох газетах, і найбільш неприємним було те, що в одній з рецензій мене назвали «прихильником сценічної магії, що не вражає новизною, а радше викликає ностальгічні відчуття». На двох наступних показах публіки майже не було, і ангажемент довелося скасувати.

ХХХІ

Я вирішив побачити новий номер Енджера на власні очі. Дізнавшись, що наприкінці жовтня він отримав двотижневий ангажемент у мюзик-холі «Емпайр», я преспокійно придбав квиток у партері. Ця зала має видовжену форму, тут доволі тісно, проходи є вузькими й незручними, а під час показів глядацькі ряди слабко освітлені. Такі особливості цілком мене влаштовували. З партеру мені було добре видно сцену, але я сидів не настільки близько, аби Енджер міг упізнати мене.

До основної частини програми я не мав претензій — він професійно показав стандартний набір фокусів. Рівень майстерності вище середнього. Він добре тримався і розважав публіку дотепними балачками. Йому асистувала чарівна дівчина. Енджер був одягнений в елегантний фрак; волосся красиво зачесане й змащене брильянтином. Щоправда, саме тоді я вперше звернув увагу на його виснажене обличчя та інші ознаки, що свідчили про серйозне захворювання. Його рухи були скутими; кілька разів він прикрив ліву руку, ніби захищаючи її від пошкоджень.

Урешті-решт після так званого «комічного» номера, коли Енджер попросив когось із глядачів написати записку, а потім дістав її із запечатаного конверта, він перейшов до заключного трюку. Розпочав із пафосної промови, яку мені вдалося занотувати. Ось що він ­сказав:

«Пані та панове! Нове століття стрімко крокує вперед, приносячи із собою силу-силенну наукових відкриттів. Дива науки множаться майже щодня. Яке з досягнень стане найвизначнішим, коли нинішнє століття добіжить кінця? Мало хто з нас доживе до тих часів, але можна припустити, що люди навчаться літати, перемовлятися через океан, подорожувати Всесвітом. Проте жодні наукові здобутки не зрівняються з унікальним дивом — людським розумом і людським тілом.

Сьогодні, пані та панове, я спробую виконати магічний трюк, в якому поєдналися надзвичайні досягнення науки й людського розуму. Жоден артист у світі не здатен повторити те, що відбудеться на ваших очах».

Вимовивши ці слова, він театральним жестом здійняв здорову руку, і завіса розсунулася. На яскраво освітленій сцені стояв апарат, заради якого я прийшов.

Я не очікував, що він виявиться велетенським. Зазвичай фокусники надають перевагу більш компактному реквізиту, що дає змогу приховати від глядачів загадку його функціонування. Натомість ця апаратура займала майже всю сцену.

У центрі височіла металева тринога, а над нею — блискуча куля діаметром у півтора фути, піднята на висоту людського зросту. Між вершиною триноги й цією кулею кріпився якийсь чудернацький циліндричний пристрій з металу та дерева. Циліндр був виготовлений з дерев’яних дощечок, поміж якими ясно виднілися просвіти; його оповивали сотні тонких дротів. Зі свого місця я приблизно прикинув, що висота цього циліндра — так само, як і діаметр,— становить щонайменше чотири фути. Він повільно обертався навколо своєї осі, кидаючи сліпучі відблиски у залу. По стінах повзли ­іскристі спалахи.

Десь у радіусі десяти футів циліндричну штуковину оточувало кільце з десяти обмотаних дротами металевих планок, відділених одна від одної широкими рівними проміжками. Планки були прикріплені до сцени так, щоб не затуляти від глядачів значну частину обладнання.

Я був геть не готовим до такого видовища, адже припускав, що побачу стандартний ілюзіоністський ящик на кшталт тих, якими користувався сам. Цей апарат був настільки громіздким, що на сцені не лишалося місця для другого ящика, де можна було б сховатися.

У моїй голові вихором проносилися здогадки щодо особливостей майбутнього трюку, таємниці виконання і відмінностей від мого власного номера. Перше враження: величезні габарити апаратури. Друге враження: відсутність яскравих ефектів. Якщо не рахувати обертового циліндра, прикріпленого до вершини триноги, тут не було інших джерел світла, відволікальних вогнів чи затемнених ділянок. У конструкції переважали невідполіроване дерево або тьмяний метал. Вусібіч тягнулися численні дроти й електричні кабелі. Третє враження: відсутність будь-яких натяків на магію. Не знаю, чи так було задумано. Фокусники часто заплутують публіку, підбираючи реквізит, подібний до непримітних побутових предметів. Приміром, маскують апаратуру під звичайний стіл, сходинки або дорожній саквояж. Однак Енджер відмовився від банальних ілюзіоністських прийомів.

Нарешті вистава почалася.

Судячи з усього, дзеркал на сцені не було. Кожна деталь реквізиту добре проглядалася. Готуючись до виступу, Енджер ходив туди-сюди — він ступав у кожен зазор між планками, не уповільнював крок і не зникав із поля зору. Я уважно стежив за його ногами — коли ілюзіоніст наближається до своєї апаратури й обходить її ззаду, невловимий порух може видати наявність дзеркала чи якогось іншого приладу. Хода Енджера лишалася природною і невимушеною. Я ніде не помітив таємного люку. Підмостки були застелені суцільним гумовим килимом, що ускладнювало спуск під сцену.

Найцікавішим було те, що його обладнання не містило жодних підказок стосовно специфіки номера. Реквізит здебільшого використовується для відвертання чи привертання глядацької уваги. Скажімо, цей ящик надто маленький, аби вмістити людину (але артист примудряється туди влізти); сталевий щит, крізь який неможливо пройти; зачинена скриня, звідки немає способу вибратися. У будь-якому разі ілюзіоніст спростовує припущення, що їх зробили глядачі, роздивляючись виставлені ним предмети. Апаратура Енджера не викликала жодних асоціацій, і ніхто не міг здогадатися, для чого вона призначена.

Тим часом Енджер розгулював сценою, просторікуючи про таємниці науки та життя.

Опинившись у центрі, він розвернувся обличчям до зали.

— Вельмишановні пані та панове, мені потрібен доб­ровільний помічник. Не бійтеся. Я лише попрошу поставити й перевірити мітки. Це дуже просто.

Осяяний прожекторами, він нахилився до перших рядів партеру, заохочувально дивлячись на глядачів. Я притлумив інстинктивне бажання вибігти на сцену й запропонувати свої послуги, аби роздивитися його апаратуру зблизька, але розумів, що Енджер відразу впізнає мене й радше завершить показ.

Після звичних вагань і напружених роздумів якийсь чоловік зробив крок уперед і піднявся на сцену бічними сходами. З-за лаштунків вийшла асистентка, що тримала в руках тацю з кількома предметами, чиє призначення невдовзі