Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова "

— Думаю, зараз горщечок з розами був би доречним, — невдало жартує Гмиря. — Але я вже з ним промахнувся, то, можливо, наступного разу він тебе порадує?

— Наступного? — витягує з усієї промови найголовніше.

— Так, що ти думаєш стосовно наступного разу?

— Думаю, що це можна якось організувати.

Соломії здалось, що Макар схиляє до неї обличчя, аби поцілувати. А це в її плани не входило. Не сьогодні. Дівчина швидко згортає бесіду й ледь не забігає до парадної.

Вдома насамперед сідає за блокнот. Робить туди декілька нотаток. Їй треба нічого не забути про Макара Гмирю. Відчуває себе в цей момент щонайменше — зрадницею. Начебто чоловік нею щиро зацікавився, а вона йому готує величезну свиню. Щоб не думати про це, йде у ванну. Змиває з себе вечір. Легше не стає, але мозок, розм’яклий у парі окропу, у якому Соломія полюбляє купатися, наче краще працює.

Після сьогоднішньої вечері в Соломії складається враження, що Макар занадто любить свою роботу, щоб так підставляти компанію. Ну не може людина, яка з такою щирістю в голосі та погляді їй пів години розповідала про процеси металургійного виробництва, красти мільйони. Мільйони, що призначені для цього виробництва, між іншим!

Дівчина розуміє — робити висновки виключно на погляді й голосі не можна. Трясця! Їй би зараз не заважала дедукція вельмишановного пана Голмса. А вона зараз відчуває себе трішки тупуватим паном Ватсоном. Було б непогано, якби хтось зараз розклав цю ситуацію по фактах і за лічені хвилини розплутав клубочок крадіжок. Але ні — геніїв залишили вигадкам. А їй доведеться діяти виключно на вже готових журналістських інструментах.

За звичкою клацає чайник, аби зробити собі каву. Але згадує свої ж слова, що їй потрібно вже швидше налаштовувати собі новий графік. Це правда. Вона не може спати по п’ять годин. Спала б більше. Та клятий будильник вранці не дає. Чи попросити в Мар’яни на завтра собі вихідний? Ну а що, вона так-то сьогодні й увечері працювала. Їй можна.

Але все то дурниці. Чистить зуби — думає про те, як знайти шахраїв. Наносить флюїди на шкіру обличчя — черговий раз прокручує все, що вже знає. Розстилає ліжко — продовжує розмірковувати. І здається, що голова зараз трісне.

— Так, Солю, — знову думає вголос, щоб краще запам’ятати. — Нумо ти зараз зупинишся на тому, що Макар може дійсно любити свою роботу й горіти цією справою. Тоді хто? Хто може бути причетним? Зрозуміло, що власник. Батька треба теж перевіряти. І другий син. Можливо, вони всі у зв’язці. Можливо, бухгалтерія. Чого там тільки не крадуть… Думай, Солю. До кого тобі дочіпитися, щоби потягнути нитку з клубка?..

Лягає в ліжко. Ловить на думці, що розмовляти сама із собою — дурна звичка.

— Чи собаку завести? — питає в себе ж. І собі ж відповідає: — Ага, із собою про махінації говорити — дурня, а шпіцу розповідати про шахраїв — краща ідея світу.