Читати книгу - "Сад забутих плодів"

— Бо так я маю відчуття, що живу. А тобі він навіщо? Хіба не бачиш, обох стрілок бракує?

— А він цокає? — запитала стара.

Купець накрутив будильник, і той дзвінко металево зацокав. А стара заплющила очі й зрозуміла, що в мороці ночі могло б видатися, що то інше серце б'ється поруч з її власним.

Драбина до Неба

У тому селі майже все було з відсирілого дерева. А монастир звели з каменю. Параджанов у дитинстві, звісно ж, бачив у своїй Вірменії, де стільки монастирів, як ченці косили траву на дахах цих кам'яних будівель, коли в найбільш вологі роки пориви вітру заносили насіння під плитки старої черепиці, і тоді кропива, маки та овес виростали кущами до коліна заввишки. Нині село обезлюдніло. Мешканці залишили його через якесь природне лихо, і високою травою поросла не тільки черепиця, але й глинобитна підлога в будинках. Тонка зелена трава стирчала з тріщин у стінах, а по дахах будинків м'якими хвилями грала на вітрі помережана червоними маками мурава. Комини пічок, нетоплених хтозна скільки вже років, припинили висушувати вологу, яка щедро спускається з навколишніх гір.

Самотній грецький гендляр зупиняє джип на відкритому місці й починає принюхуватися тут і там, намагаючись зрозуміти, чи є тут жива душа.

Нічогісінько. Як дізнатися, чи ховається людина під яким каменем? Однак згодом він бачить стару жінку, що сидить навпочіпки коло жарівниці з чайником. На жінці рожева хустка поверх фіолетового корсажа й білого фартуха, а на зап'ясті у старої мереживо, яке насправді виявляється срібним браслетом із ланцюжками, що з'єднуються на монеті й тягнуться далі, до трьох каблучок на пальцях. Грек сідає поруч зі старою, оскільки браслет вартий серйозної розмови. Насправді його неодмінно треба виторгувати. Це нагода. Інакше чим виправдати зусилля — блукання під палючим сонцем упродовж чотирьох днів серед оцих скель? Жінка жує слова, які здаються сумішшю арабської та турецької. Більш резонно просто показати товар, запропонувати обмін. Рибні й навіть курячі консерви. Стара сміється, прикриваючи обличчя хусткою. Потім відвертає очі, переводячи погляд на чашу пересохлого ставка. Гендляр іде до свого джипа й повертається. Показує одяг, намиста, якісь дрібнички. Показує гроші. Показує марки. Стара бере одну, з птахом посередині. Потім, подлубавшись у складках свого одягу, витягає ножиці. Вирізає пташину з марки й підносить її на долоні, імовірно, вважаючи, що та полетить. Як на те, повів вітру підхоплює крихітну вирізку з марки, жінка сміється і плеще в долоні, дивлячись, як паперова пташка летить до інших, справжніх птахів, що знялися від цього галасу зі ставка.

Вона народилася в Туркулі й дівчинкою перебралася в Азербайджан, де, аби найнятися ткалею до маленької килимової фабрики, мусила шукати в річці камінь із дірочкою. Хто по кількох днях невпинних пошуків такий камінчик знаходив, пред'являв його на доказ терпіння, необхідного для того, щоб робити по десять тисяч вузликів на день. Такий метод найму застосовувався, коли вона була дівчинкою. Ті, що втомлювались ходити кам'яним руслом річки і зрікалися пошуків заповітного камінця, не були придатними до виготовлення цих чудових килимів ручної роботи. За двадцять років по тому вона вийшла заміж за вірменина, який привіз її в цей край дерев'яних будинків в оточенні гір. І ось тепер перед нею цей чолов'яга, що хоче її браслет. Вона не пристає на обмін. Оскільки вже споночіло, гендляр вкладається в одному з численних покинутих будинків. Ні наступного дня, ні за день по тому купець не досягає жодного успіху в переговорах. Тепер він хоче браслет за будь-яку ціну — і край, бо йдеться вже не про зиск, а про те, щоб перемогти впертість незгідливої старої. Справа честі, позаяк поставлено під сумнів його здатність переконувати, його професійну придатність. На додачу, його приваблює це місце й ця самотина. Він повертається думками в дитячі роки, на сільські шляхи, де вночі рипіли під ногами равлики, особливо після грози, яка затоплювала канави. Він більше нічого у старої не просить і нічого не пропонує на обмін. Він чекає, щоб вона сама в нього щось попросила. З іншого боку, як виміряти так звані цінності емоційного порядку? Стара зі своїм браслетом завела його на манівці. Ковдра на траві, а тоді — скукобитися проти дерев'яної стіни. Спати, як давно вже не спав, і як слід би спати: по-тваринному пирхаючи вві сні, а прокинувшись уранці, лежати непорушно, дивлячись у стелю або на двері. Збирати гриби або равликів. Зробити перерву в днях свого життя. Нарешті відчути себе конем чи якою іншою твариною з нюхом, здатною здаля чути запахи в чистому прозорому повітрі. Не лічити днів і ночей. Забути про звивисті шляхи й міста — відвідані й не відвідані. Просто існувати. Не міркувати. Пересуватися, зупиняючись для перепочинку на камені або на траві. Придивлятись уважно до чогось, що рухається чи ледь ворушиться в гірських тріщинах. Гудуть собі дикі бджоли. Де вони і хто вони? Забуті запитання.

І ось одного чудового дня стара жінка йде муравою. Тепер це її бажання, вона сама хоче обміняти. Вона тримає браслет на долоні, ладна віддати його в обмін на щось. Але не може пояснити, чого саме хоче. Узявши в руку гілочку, вона креслить щось на м'якому ґрунті, але потім одразу закреслює малюнок глибокими штрихами. Вона намалювала те, що вона хоче, але тут-таки пошкодувала. Імовірно, їй стало соромно. І справді, вона тікає стежкою у високій траві, явно розкаявшись у своєму вчинку. На землі залишилася гілка, якою вона креслила. Це мало бути якесь дуже просте зображення. Але торговець не може зрозуміти. Ця нова зустріч зі старою жінкою повернула його до міркувань про все те, чого він тимчасово зрікся останніми днями, аби відчути себе мирною лісовою тваринкою.

Він вирушає на пошуки старої і знаходить її на мусульманському кладовищі, де вона копає яму. У кожній могилі стирчить із землі драбина, яку носії застосували, аби спустити труп у могилу, і залишили там, щоб душі було простіше піднестися на небо. Убоге кладовище, поросле дикими травами, всуціль наїжачилося цими драбинами, трохи навскіс спрямованими вгору. А поруч інший невеликий цвинтар, православний, з двома приземкуватими кам'яними склепами, куди йшли помирати хворі в часи чумної пошесті, коли не було кому викопати їм могилу.

Стара шкрябає землю, не підносячи голови. Нарешті вона зупиняється і спрямовує на торговця довгий погляд. Потім вона вказує на одну з численних драбин. І купець одразу пригадує малюнок, який він бачив на вогкому ґрунті: стара накреслила