Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

отой волхв, що про нього я чув?" Святий відповідає: "Я є раб Ісуса Христа, що всім віруючим у нього і тим, що творять волю його, дає спасіння, а волхвів та чародіїв і тих, що кланяються ідолам, віддає вогню пекельному. Скажи: навіщо покликав ти мене до себе?" І рече ігемон: "Через те покликав тебе, що не відаю, яким волхвуванням та звабою диких і лютих звірів приборкав ти, що з ними пробуваєш, і посеред них живеш, і повеліваєш ними, наче розумними, - як це чував я про тебе?" Каже святий Мамант, хто служить Богу єдиному живому та істинному, той не потерпить анітрохи перебувати з ідолопоклонниками та злодіями. "Через те і я ліпше зволив із звірми в пустелі, аніж з вами жити в поселеннях грішницьких, і звірі ніяким волхвуванням як це ти гадаєш, не приборкуються і слухаються мене, та й не знаю я, що це є волхвування, і хоч нерозумні вони, але знають страх Божий і пошановують рабів Його. Ви ж набагато нерозумніші є звірів, адже не пізнаєте істинного Бога і безчестите рабів Його, немилостиво їх мучачи і вбиваючи". Ігемон же, ярості наповнився, зразу ж повелів святого мученика, повісивши, бити і кігтями залізними тіло його шарпати. Він же, хоч вельми ранився був, однак так мужньо терпів, що ніякого не відчував болю, не кричав, не стогнав, а тільки до небес зворушено возводячи очі, звідтіля сподівався помочі, її і не був позбавлений, бо раптово пролунав із небес голос: "Кріпися і мужній, Маманте!" Той голос багато із тих, що стояли там, вірних чули і в благочесті утвердилися. Мамант же святий тим голосом вельми укріпився, не зважаючи ані трохи на муки. Після довгого шарпання, полишили святого і кинули у темницю, поки приготовано буде вогняну піч, у якій намислив його ігемон спалити. Були й інші в'язні у темниці тій, сиділи-бо по сорок чоловік. Коли ж знемігся від голоду та спраги, помолився святий, і тут залетів віконцем у темницю голуб, несучи у дзьобику харч наче бісер світлий і більше меду солодкий - поклав це перед святим Мамантом і геть полетів. Харч же той на всіх в’язнів примножився, як колись малі хліби численному народу в пустелі і укріпили тих, що поїли. І знову опівночі, коли помолився святий, одчинилися двері в'язничні і всі в'язні вийшли, один лише залишився Мамант святий. Коли ж розпалилася піч вельми, виведено було із темниці мученика і в огненну ту піч кинено. Бог же, який оросив був колись вавілонську піч трьом юнакам, оросив і Маманту вогонь і посеред палахкого полум'я холодний дух рабові своєму сотворив. Мученик же, у печі тій, співаючи і славлячи Бога, пробув три дні, доки цілковито піч не охолола і вогненне вугілля в попіл перетворилося. Після трьох днів довідався ігемон, що Мамант живий є у печі, здивувався і сказав: "О який великий є цей чародій, що й вогонь не може торкнутися його". Багато із людей, бачачи, що нітрохи не торкнувся вогонь святого і не пошкодив йому, пізнали істинного Бога і йому єдиному велике те чудо приписали, прославляючи силу його.

Безумний же ігемон, не бажаючи пізнати всесильного Бога, вивів мученика з печі і його неушкодження від вогню побачив, волхвуванню це приписав і багато брехні на істину казав, відтак засудив його на з їжу звірам. І повели святого на видовище, випустили на нього ведмедицю голодну; та ж, прибігши, поклонилася святому і лежала при нозі його, обіймаючи стопи його. Також випустили парда, але той покірливо обняв за шию його і цілував лице, і облизував піт чола його. Коли все так сталося, прибіг тоді лев отой, що з пустелі із святим прийшов, і, скочивши на видовище, людським голосом провістив святому: Бог-бо відкрив вуста звіру, як колись Валаамовій ослиціі, на явлення всемогутньої своєї сили. Проказані ж ті слова звірові були такі: "Ти є пастир мій, котрий пас мене на горі!" - і, проказавши це, негайно кинувся на людей, а їх була там безліч велика, еллінів, та жидів, та дітей без числа. За чинилися двері огорожі видовища. Бог так хотів, і вбив там лев людей дуже багато, що ледве ігемон утік і мало хто з ним, що були там в огорожі видовищній, де лев од ярості та лютості хапав і терзав. Тоді святий приборкав лева і відіслав його в пустелю. Ігемон же знову схопив святого, тримав його в кайданах і вдруге вивів на видовище, випустивши на нього свого лева, вельми лютого. Але і той покірливий став, валявся перед ногами його. Еллінські люди, бачачи це, скреготали зубами на святого від гніву і кричали до ігемона: "Відведи лева, хай волхва цього камінням поб'ємо!" І кидали каміння на мученика. Жрець же один ідольський, за повелінням мучителя, сильно вдарив тризубцем у черево святого і проколов його, і випали із нього всі нутрощі його. І сам узяв їх своїми руками, і пішов за місто, несучи нутрощі свої; кров же його, що проливалася, як воду одна із вірних ланка збирала у водонос, і йшов так святий десь зо дві стадії. Знайшов якусь печеру у скелі і ліг у ній. Був же до нього із небес голос, що закликав його у горнє, і віддав із радістю дух свій у руки Господа свого, за нього-бо достатньо постраждав. Мамант святий прийняв вінця мучення. Святі ж його мощі на тому-таки місці було поховано вірними, де численні чудеса звершувалися, як явно з'являється зі слів святого Василія Великого, що на пам'ять святого мученика Маманта у своїй до народу проповіді пише таке:

"Пам'ятайте мученика святого, поскільки у видінні його бачите; поскільки на місці цім зібрані, помічника його маєте; поскільки тим, що ім'я його закликають, самим викажеться ділом; поскільки заблудлих на життя наставив; поскільки життя продовжив - всі, спільно зібравшись, хвалу мученику принесіте!" Із цих слів Василія Великого з'являється, що численні сцілення та чудеса при гробі мученика святого Маманта здійснювалися.

Не випадає і про те промовчати чудо, що коли Юліан-відступник ще юний був і хотів від себе виказати благочестя, хоч уже і вовком в одежі овечій ходив, почав будувати святому мученику Маманту над його гробом церкву предивну великим коштом, але це чинив не від благочестя, а від марнославства та лицемір'я; тоді воістину чудо було видно преславне, бо створене вдень падало вночі, а стовпи поставлені перетворювались у гору; одне каміння не могло добре у