Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

— Тоді це було моїм, — сказав він. — Належало мені, а я належав йому. Ніколи більше не будемо нарізно.

— Як дивовижно це мусило бути. — Благоговіння і захват у її голосі.

— Ні! Частину цього я ненавиджу. Бачити певних людей таким чином однаково, що бачити їх випатраними, із нутрощами, які звисають назовні.

— Це огидно!

— Так, але існують рекомпенсації, кохана. Серед людей, яких ти зустрічаєш, трапляються такі, що, мов прекрасні квіти, простягнуті тобі невинною дитиною. Невинність. Моя власна невинність відповідає їй, а моє правдочуття сильнішає. Ось що ти робиш для мене, моя любове.

Не-корабель Всечесних Матрон наблизився до Гамму, на Летовище вислано сміттєвий ліхтер. Разом із корабельними відходами та екскрементами викинуто й її, але вона нічого не мала проти. «Удома! Я вдома, а Лампадас вижив».

Та Раббі не поділяв її ентузіазму.

Вони знову сиділи в його кабінеті, але тепер вона почувалася ближче знайомою з Іншою Пам’яттю, значно певнішою. Він це бачив.

— Ти стала ще більш подібною до них! Це нечисто.

— Раббі, усі ми маємо нечистих предків. Мені поталанило знати кількох своїх.

— Що це таке? Про що ти кажеш?

— Усі ми потомки людей, які робили огидні речі, Раббі. Не любимо думати про своїх предків як про варварів, але поміж них є такі.

— Про що мова!

— Превелебні Матері можуть усіх їх згадати, Раббі. Пам’ятай, що тільки переможці залишають нащадків. Розумієш?

— Я ніколи не чув, щоб ти говорила так зухвало. Що з тобою сталося, дочко?

— Я вижила, знаючи, що інколи перемога здобувається ціною моралі.

— Що це? Це слова зла.

— Зла? Варварство — надто слабке слово для опису де­яких злих вчинків, скоєних нашими предками. Предками нас усіх, Раббі.

Побачила, що завдала йому болю, та відчула жорстокість своїх слів, але не могла зупинитися. Як може він тікати від правди її слів? Він був людиною честі.

Вона заговорила м’якше, але її слова вражали його ще глибше:

— Раббі, якби ти нарівні зі мною став свідком певних речей, пізнати які мене змусили Інші Пам’яті, то повернувся б, шукаючи нових слів для визначення зла. Деякі вчинки, скоєні нашими предками, гірші за найгірше означення, яке ти можеш собі уявити.

— Ребекко… Ребекко… Я знаю необхідності…

— Не виправдовуйся «необхідностями часів»! Ти, Раббі, знаєш краще. Коли це ми не маємо морального чуття? Ми просто інколи його не слухаємо.

Він затулив обличчя руками, погойдуючись вперед-назад на старому кріслі. Воно жалібно заскрипіло.

— Раббі, я завжди тебе любила й поважала. Заради тебе пройшла Агонію. Заради тебе поділила Лампадас. Не відкидай того, що я з цього навчилася.

Він опустив руки.

— Я не відкидаю, дочко. Та дозволь мені мій біль.

— Раббі, серед усього, що я збагнула, є те, з чим я мушу впоратися якомога швидше і без зволікань. Це те, що не­винних нема.

— Ребекко!

— Вина, можливо, не є належним словом, Раббі, але наші предки чинили речі, за які доведеться заплатити.

— Я це розумію, Ребекко. Це баланс, який…

— Не кажи мені, що розумієш, бо я знаю, що ні. — Вона підвелася і глянула на нього зверху вниз. — Це не бухгалтерський баланс, який ти можеш звести. Як далеко ти відступив би в минуле?

— Ребекко, я твій Раббі. Ти не повинна так говорити, особливо до мене.

— Що далі ти відступаєш, Раббі, то гірша жорстокість зла і вища ціна. Ти не можеш відступити так далеко, та я вимушена це зробити.

Вона обернулася й покинула його, проігнорувавши благання у його голосі, болісну інтонацію, з якою він вимовив її ім’я. Зачиняючи двері, почула, як він каже:

— Що ми наробили? Ізраїлю, допоможи їй.

***

Писання історії — це значною мірою процес відволікання. Більшість історичних викладів відвертає увагу від таємних впливів, що приховуються за великими подіями.

Башар Теґ

Коли Айдаго пускали самопасом, він часто досліджував не-корабель — свою в’язницю. Стільки можна побачити та довідатися про цей іксіанський артефакт. Справжня печера чудес.

Він припинив пополудневе невпинне ходіння по своєму помешканні та глянув на маленькі комунікатори, вбудовані в блискучу поверхню дверей. За ним стежили. Він мав дивне відчуття, наче бачить самого себе крізь ті цікаві очі. Що думали Сестри, дивлячись на нього? Кремезний хлопчина-гхола з давно мертвої гаммійської Твердині став худорлявим чоловіком, смаглявим, темноволосим. Волосся було довшим, ніж тоді, коли він зійшов на цей не-корабель в останній день Дюни.

Очі Бене Ґессерит зазирали під шкіру. Здогадувалися, що він ментат, — Айдаго у цьому не сумнівався й боявся, як вони могли це витлумачити. Хіба ментат міг сподіватися нескінченно приховувати цей факт від Превелебних Матерів? Дурість! Знав, що вони підозрювали в нього Правдомовство.

Змахнув рукою у бік комунікаторів і сказав:

— Я не втомився. Думаю піти на розвідку.

Беллонда терпіти не могла, коли він відпускав жартики на тему нагляду. Їй не подобалося, що він тиняється кораблем. Не намагалася приховати це від нього. Щоразу, коли вона стикалася з ним, він бачив на її грізному обличчі німе питання: чи не шукає він способу втекти?

«Я саме це й роблю, Белл, але не так, як ти підозрюєш».

Не-корабель обмежував його фіксованими кордонами: зовнішнє силове поле, крізь яке він не міг проникнути, певні машинні зали, де (як йому сказали) тимчасово відключено двигуни, приміщення вартових (він міг туди заглянути, але не міг увійти), арсенал, секція, відведена для Скителі — полоненого тлейлаксу. Час від часу він зустрічав Скителі біля одного з бар’єрів, і вони перезиралися через безшумне поле, що їх розділяло. Ще був інформаційний бар’єр — секції Кораблетеки, які не виконували його запитів, відповіді, яких не давали його вартові.

Але всередині цих меж була сила-силенна речей, які можна оглядати і вивчати все життя, навіть ті триста стандартних років, яких він мав підстави сподіватися.

«Якщо Всечесні Матрони нас не знайдуть».

Айдаго вважав себе здобиччю, за якою вони полювали, прагнучи здобути його ще сильніше, ніж жінок із Капітули. Не мав ілюзій щодо того, як ці мисливиці з ним поведуться. Вони знали, що він тут. Чоловіки, яких він навчив сексуального поневолення і послав дошкуляти Всечесним Матронам, — ці чоловіки глузували з мисливиць.

Довідавшись про його ментатські здібності, Сестри негайно збагнуть, що його розум приховує спогади