read-books.club » Сучасна проза » Астра, Олександр Міхед 📚 - Українською

Читати книгу - "Астра, Олександр Міхед"

122
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Астра" автора Олександр Міхед. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 44
Перейти на сторінку:
вбивства. До якої межі доведено такий народ?

Ірине питання зависає без відповіді. Переформатування закінчено. Відчуття, ніби останній відсоток завантаження у свідомість нарешті встановлено.

За мить ти вже інакший. Лише шепотіння Ніни:

— Пиздець. Повна дурня робити таке обговорення.

***

Репетиція йшла взагалі без емоцій. Ми звикали до нових, дивних відчуттів себе. До того, що все, у що ти вірив упродовж життя, — лайно. Нісенітниця і брехня.

Один тільки Алік метушився.

— Завтра на нас чекає повний провал. Нічого не готово. Мені ця придумка твоя ще від початку не сподобалася, — чіпляв він мене.

Потреба в алкоголі була фізичною. Офіціянти нас ігнорували.

Ідеї Павла мотнутися через огорожу і спробувати розшукати місцевих, у яких могло би знайтися щось пальне, ніхто не підтримав. Охорони теж не підкупили.

Зрештою, розійшлися по своїх келіях. Кожен готувався до вистави. Хто морально, хто вчив роль.

Але всі точно готувалися до нічного марафону перегляду жахів.

14

Пекельний день затяжного літа.

В амбарі температура ще нестерпніша.

Ніж повзе по скроні. Кілька крапель звисають із підборіддя.

Тут майже вся група. Всі стоїмо на табуретах. Перед нами на підлозі білою крейдою обведено обриси тіла вбитого на цьому місці. Руки фігури розкинуті, нагадують розп’яття.

Ми повинні відчути сором за скоєне. Але не відчуваємо нічого. Крім пустки, величезної зяючої діри всередині.

Ми знаємо правду — вбивство скоєно тисячі років тому. Ця кров не на наших руках. Але судять нас не за істину, а за гріхи пращурів.

З’являється Петро. Насвистує і походжає між нами. Страшно дивитися в його очі. Ледь повертає голову, боюсь зірватися з табурета, намагаюся втримати рівновагу.

Петро підходить до Марини впритул.

— Винна! — викрикує Петро і вибиває стілець з-під неї. Зашморг затягується.

Петро робить крок-два і отримує носаком в око. Табурет вилітає з-під Ніни, вона розгойдується, душить себе зашморгом, але намагається дотягнутися до Петра.

— Винна, — каже Петро.

Йде далі амбаром. Його голос несе смерть.

— Винна!

— Винен!

— Винен!!! Винннна!!!

Вироки зливаються в єдиний гул. Тіла розхитуються в повітрі.

Доходить і моя черга.

Петро лиш на секунду підводить на мене очі і кидає:

— Винен!

За мить я в повітрі. Але не помираю. Просто відбувається миттєвий перехід від життя до смерті.

Безвільне неслухняне мертве тіло, в якому ще жевріє свідомість.

Падає останній табурет. 20 екзотичних фруктів, що втратили життя.

Петро насвистує.

Чутно порипування балок, на яких ми гойдаємося. Западає тиша, в якій — шурхотіння пилу в повітрі, дзижчання комах, потріскування скла, крізь яке пробивається сонячне проміння. І шкряботіння, з яким волосся й нігті виростають із наших тіл.

З’являються Іра і Денис. Обережно знімають тіла. Ми нічого не відчуваємо, не говоримо. Ми мертві, але ми є. Ми ще пов’язані з цими нікчемними тілами.

Модератори, як плакальниці, схиляються над кожним тілом. Шукають пульс.

— Все добре, добре, — шепоче Іра, заспокоюючи чи то нас, чи то себе.

Петро виводить мелодію на новий виток.

Останньою знімають Ніну, яка й неживою нагадує вугіль, що продовжує жевріти. Ладна спалахнути за першої ж можливості.

Петро, Іра та Денис стають навпроти накресленої на підлозі фігури. Беруть табурети, закидають зашморги на шию. Піднімаються на стільці. Одночасно роблять крок уперед.

Табурети з гуркотом падають.

Від землі відклеюється пласка біла фігура тіла з розкинутими хрестом руками. Ледь помітне сяйво німба над головою.

Фігура беззвучно плескає в пласкі долоні.

Десь згори лунає лагідний і ніби усміхнений голос Вовчика:

— Добра робота.

***

Не знаю, що було гірше — нічні блукання лабіринтами жахів чи ранок під музику «Ностальжі-ТВ». Можливо, вони всі давно померли — Кобзон, Повалій, Пугачова, Леонтьєв — і то показують їхні мертві, набальзамовані тіла, що змушують сіпатися під електричними розрядами.

Після нічних жахіть і вчорашніх стресів тіло розбите. Ніби вийняли душу, витрухнули її, а повернути на місце не змогли.

Це я побачив і на обличчях семінаристів. Кожен рух віддавав болем. Наче душа натирала тілу, яке набрякало болісним мозолем.

Лише Петро насвистував і сяяв добрим гумором.

Найбільше всі боялися вистави, і тільки Ніна казала:

— Не бійтеся, прорвемось.

***

— Останній день нашого семінару. Вітаю! Ми майже на фініші, — відразу взяв урочисту інтонацію Денис.

Останній блок, звісно, був квінтесенцією всього, про що ми думали і говорили впродовж тижня. «Відповідальність: лідерство, влада та суспільство». Чотири тексти, що розставляли необхідні акценти в нашій свідомості.

Того ранку особливо пам’ятними були два обговорення.

Приміром, «Державець» Макіавеллі, звісно, міг і мертвого розворушити і змусити з ненавистю до всіх відстоювати свою думку.

— Це збірник найгіршого, що тільки є у владі. Вертлявість і здатність викрутитися з будь-якої ситуації. Це текст, який каже кожному смертному — «ти гівно». А безсмертний чи, принаймні, той, хто себе таким уважає, і так сприйме цей текст за інструкцію до дії. — Ніна вистрелювала словами, і зараз мені просто страшно, наскільки близько вона підійшла до істини.

Алік узяв слово:

— У мене таке враження, що наші вже поставляються з прошивкою системи «Макіавеллі». Чи просто це такий ген у їхній професії, в їхньому покликанні, — Алік точно не мав на увазі депутата, однак наші погляди мимоволі ковзали по ньому. — Якщо у повії, кажуть, є принципи чи хоч би свої поняття, то в політика — повна безпринципність.

Депутат просить слово. Але не його черга.

— Я теж хотіла підтримати друзів, — Марина була першою, хто зужив це слово, а не «семінаристи» чи «колеги». — Я собі вирізнила кілька цитат. «Державець повинен набути навички відступати від добра і користуватися цим», «Вчинивши кілька розправ, він виявить більше милосердя». І трохи далі: «Від хаосу, породженого стражданнями та вбивствами, страждає все населення, натомість від покарання страждають лише окремі заколотники». І моє улюблене: «Державець повинен утриматися від зазіхання на чуже майно, бо люди радше вибачать... вибачать смерть батька, ніж утрату майна». Дякую.

Слово взяв депутат.

— В умовах, що складаються, пріоритетним напрямком роботи кожного політика є турбота про людей, — після першої фрази, здавалося, блювонути хотів і сам промовець, і його слухачі, — піклування про тих, хто наділив тебе правом представляти їхні інтереси. Часом, звісно, мої колеги можуть забувати про це, однак, повірте, в умовах, що складаються, політики роблять...

Піднята рука Дениса. Здається, на правах модератора він перервав виступ депутата секунд на 15 раніше. Слово взяв Петро:

— Хочу підтримати нашого колегу. Очевидно, що влада змінює людей. Очевидно, декому не сподобається те, що я скажу. Але я переконаний, що Україні

1 ... 20 21 22 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астра, Олександр Міхед», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астра, Олександр Міхед"