Читати книгу - "Проза, Олександр Олесь"

Обридло Омелькові ходити на город та рубати... Уже раз на тиждень тільки ходе.

От і мак зацвів. Як угледів Омелько червоні квіти, розлютувавсь, хотів знищити відразу всю грядку!

От він побіг додому за сокирою, та забув, де покинув її вчора. Шукав він її цілий місяць, а коли знайшов і пішов вирубувати мак, то в той час мак уже одцвів, і Омелько почав вирубувати якісь другі квітки, а про мак і забув. І згадав уже про нього, як гойдались достиглі маківки...

«А, так оце той мак! Я ж його! - і почав Омелько трощити маківки та розвіювати їх по вітру.- Я вас всіх позакидаю аз на саме небо!»

І вітер розносив макові зерна скрізь по городу і поза його межами...

«Що ж це ти, Омельку, робиш? - скрикнула мати, як угледіла.- Попсував мені город, та ще й мак, мою втіху, розвіюєш...»

Лається жінка, а в думці радіє: «Як то пишно розквітне мій мак на той рік!! Все зерно посіяно! Як то розквітне мій червоний мак!..»

І змовкла бабуся...

А нам зробилось чомусь весело, весело…

________________

До другого тому творів Олександра Олеся ввійшли драматичні твори, поезії у прозі, оповідання, етюди, переклади.

Друковані тексти подаються за прижиттєвими публікаціями, рукописні - за чорновими автографами, із збереженням лексичних, фонетичних, морфологічних та стилістичних особливостей мови письменника. У квадратні дужки [...] взято місця, які не вдалося розшифрувати.

Більшість автографів зберігається у відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського АН УРСР (ф. XV).

ПРОЗА

Прозові твори Олександр Олесь почав писати ще в ранньому періоді. Однак включити до першої збірки оповідання та поезії у прозі не вдалося. З листування довідуємося, що ці твори письменник хотів передати Б. Грінченку, який мав підготувати їх до друку. Та невідомо, як далі склалося. Побачили світ у періодиці лише три невеличкі етюди.

Спробу познайомити читача з прозою О. Олеся зроблено у виданні: Олександр Олесь. Твори.- К., 1971 Проте надруковане тут оповідання «Рудько», що вперше вийшло за підписом О. Лелека, належить синові письменника Олегу Кандибі (О. Ольжичу), якого в родині називали Лелекою. Олександр Олесь вніс лише окремі стилістичні правки.

ОПОВІДАННЯ. ЕТЮДИ. ПОЕЗІЇ У ПРОЗІ

Уста її всміхались завжди.- Вперше надруковано в журн. «Українська хата».- 1909.- № 3-4.- С. 121.

Подається за першодруком.

Пташка.- Вперше надруковано в календарі «Село».- К., 1909.- № 4.- С. 5-6.

Подається за першодруком.

Вони.- Вперше надруковано в журн. «Українська хата».- К., 1910.- № 2.- С. 82-83.

Подається за першодруком.

З неопублікованого

О ясна панночко! (№ 534).- Написано у Слав’янську, присвячується майбутній дружині Вірі Свадковській, з якою на той час О. Олесь познайомився.

[На Івана Купала] (№ 5).

Казбек і Машука (№ 898).

У листі до майбутньої дружини Олександр Олесь писав про свій задум створити маленьку легенду про Казбека і Машуку:

«Но вот железная гора Машука, красавица Бештау, и далекие вершины старика Эльбруса. Какая чудная природа! Как воздух чист, как зелены леса и травы! Я был рад, что увидел эту красоту, и думаю, что долго еще в моей душе будет жить эта красота. Об этих горах существует масса легенд замечательно красивых, но мне удалось записать только одну - о пламенной любви Казбека к прекрасной Машуке, об убийстве Казбеком отца Машуки, какого-то джигита, о разгневавшемся Эльбрусе, что, наказывая Казбека, послал на последнего снеговую шапку, чтобы охладить его чувство к Машуке. И о том, как плакала Машука, узнав об остывшем чувстве Казбека. «Зарыдала Машука,- так заканчивается легенда,- ручьями полились ее горячие слезы, и кто из людей пил, тот становился здоровым. Но верит Машука, что вспыхнет когда-нибудь холодное сердце Казбека, растает серебряный снег на его голове, и он, Казбек, освободившись от векових оков, полетит к своей Машуке, и ни Эльбрус, ни Бештау не в силах будут уже разъединить их и разрушить их счастье».

Вероятно, эта легенда записана многими и есть в литературе, но я все же думаю написать ее» (№ 1127).

Сон; Острів Любові; Пеклива мати; На панському обіді (№ 5).

[В цю ніч...] (№ 977).

Поговір (№ 5).

Прощальний обід (№ 912).

Натхнення (№ 912).

Не до пісень мені: тремтять на віях сльози... (№ 933).

[Ми познайомились зовсім випадково...] (№ 931).

Коли заходило сонце (№ 899).

Чуття обов’язку; [Я знав, що коли голодаєш...] (№ 29).

Інтродукція (№ 896).- У вірші між третьою і четвертою була строфа, яку О. Олесь закреслив:

Не макові квіти, а кров червоніла,

Кров людська, що падала з ран...

І в диві вжахнулись, із жаху зомліли:

Не роси, а сльози жемчужились скрізь.

Юнона - у римській міфології - богиня шлюбу, охоронниця жінок і материнства.

Люципер - у християнській міфології - пропащий ангел.

[Дід Василь] (№ 925).

[Омелько] (№ 983).

________________

Книга оцифрована в рамках проекту

«СУСПІЛЬНЕ ОЦИФРУВАННЯ»

Вичитування тексту: Оксана Боров’як

Олександр Олесь

ПРОЗА

182