Читати книгу - "Драматичні поеми, Леся Українка"

Антей

Нерісо, годі! Се твій жаль говорить,

і з сього справді винен я. Прости!

(Цілує її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини.)

Моя кохана! Скарбе мій! Не дам,

не дам тебе юрбі тій безсоромній!

Не підеш ти на оргії до неї,-

вона не тямить, що то є правдива

святая оргія, встанова божа!

Неріса

Ти був коли на оргії?

Антей

Давно.

Ще підлітком. Ще як була в Корінфі

гетерія співців, таємна, звісно,

бо всяке ж товариство є злочин,

на римську думку.

Неріса

Що ж? І дуже пишні

були в вас оргії?

Антей

Зважай сама.

Збирались ми все по таких госпо́дах,

як от моя…

Неріса

(розчаровано)

Ах, так!..

Антей

У нас в крате́рах

вода все панувала над вином.

Квітки бували в нас лише в ту пору,

коли вони цвіли в садках та в полі,

а як верталась в тартар Персефона, 19

то забирала нам усі покраси.

Неріса

Хіба ж бувають оргії без квітів?

Антей

У нас бували, ще й які буйні!

Неріса

Але ж вони були таємні, кажеш?

То як же буйних оргій тих не чули

знадвору люди?

Антей

Чи ж вони могли

знадвору чути, як серця в нас б’ються?

Чи ж сяйво наших поглядів проймало

камінні мури та загони щільні?

Неріса

А ваші співи?

Антей

О, вони були

потужнії натхненням, а не гуком.

І в стриманім зітханні тихих струн

ми вгадувати вміли урагани,

що нуртували в грудях у співця.

В нас буйні кучері були, мов тірси, 20

гукали погляди: «Evoe Bacche»! 21

Хоч би сама вода була в кратерах,

ми ще б розходились додому п’яні.

О, я хотів, щоб ти хоч раз попала

на оргію таку! В святім безумстві

ти б у танку зайшлася, як менада! 22

Неріса

Бувала я на оргіях не раз.

Антей

Але не на таких!

Неріса

Либонь, на кращих.

Антей

Того не може бути.

Неріса

Я не знаю,

які були ті ваші, але тії,

що я на їх дитиною ходила,

були мов сни розкішні.

Антей

Се злочин -

на оргії такі дітей водити!

Неріса

Моя матуся мусила.

Антей

Я знаю…

Пробач, я мовив нерозумне слово.

Повинен би я тямити, як тяжко

рабині-танцівниці серце рвалось,

коли вона свою єдину доню,

що ледве виросла із немовляток,

вела на те позорище.

Неріса

Нічого

мені про те матуся не казала.

Я завжди йшла на оргію весела,

там ласощів я їла досхочу,

та й забавки перепадали часом,

бо гості пестили мене…

Антей

Не згадуй!

Аж холодно, як здумаю… Запевне,

ті їхні пестощі були масні

і кожне слово брудом перейнято!

Неріса

Не знаю, я тоді не розуміла

ні слів масних, ні поглядів брудних,

але красу я тямила й малою,

і серденько тремтіло від хвали,

як струночка під плектроном на лірі.

На примості високім ми обидві

були немов веселки - більша й менша -

на ясній верховині. Покривала,

прозорі та барвисті, легким луком

перекидалися понад хмаринки

злотистих курев запашних. Тоді

мені здавалося, що я танцюю

на хмароньках небесних, а з землі

до мене долітають тільки квіти.

То гості кидали до нас квітки,

не тямлячись від захвату палкого…

Антей

А в тих квітках ховався невидимий

холодний гад розпусти і зневаги.

Неріса

Кажу ж тобі, що я того не знала!

Антей

Але тепер ти знаєш, чим бувають

рабині-танцівниці для римлян,

і тямиш добре, що тебе спіткало б,

якби ти серед оргій тих зросла

так, як твоя матуся нещаслива,

що згинула, мов забавка розбита,

у забутті, в недузі та в погорді.

Неріса

Я тямлю, що тобі я винна дяку.

Не бійся, я того не забуваю.

Антей

Нерісо! Чи того ж я потребую?

Неріса

Ні-ні, я не повинна забувати,

що ти зробив людиною мене,

«маленьку мавпочку з Танагри». 23

Антей

Годі!

Я не люблю, як ти таке говориш,

і прозвища того я не терплю,

що прикладали ті римляни грубі

до еллінської ніжної дитинки.

То заздрили вони, що їх римлянки

були важкі й незграбні проти тебе,

моєї «вітроногої» Неріси!

Неріса

(задумана)

І нащо то мені?…

Антей

Що саме, люба?

Неріса

Отая «вітроногість», як ти кажеш…

Вже я ж не танцівниця.

Антей

Як, Нерісо?

Хіба тебе не радує хвала

моя і наших друзів скромних, щирих?

Хіба ж то мало - бути в нашій хаті

укритим скарбом, але дорогим,

таким, що й цезар ліпшого не має?

Неріса

Укритим скарбом… Я скажу по правді,

що я щедрішою вдалась від тебе.

І ти ж укритий скарб, а я ж, Антею,

тим не радію, що твоєї ліри

не чує світ широкий, тільки я

та слухачів твоїх