Читати книгу - "Син сонця, Джек Лондон"

- Кидайте, Грифе, хай їм біс! - низьким басом гримнув капітан Глас.- Вони паскудні вбивці, і в каюті їх повно.

Пірат з припнутою старою королевою обернувся й навів рушницю на капітана Гласа, і тоді Тегаа, націлившись на нього зі своєї позиції, потис на гачок. Рушниця впала піратові з рук; на його обличчі проступив страшенний подив, коли ноги під ним уклякнули й він гепнувся на палубу, а за ним і прив’язана до нього королева.

- Ліворуч! Круто ліворуч! - гукнув Гриф.

Капітан Глас удвох з канаком крутнули стерно, і «Громовик» повернув провою до Кручі. Посеред шхуни Рауль усе ще борсався з Наумоо. На поміч йому кинувся брат. Тегаа й Людина-Цап разом вистрілили в нього, але не влучили. Ту мить, як Раулів брат приставив рушницю просто до тіла Наумоо, Гриф торкнувся головешкою сірника, ввіткнутого в кінець шнура. Коли він обома руками шпурнув важку в’язку динаміту вниз, гримнув постріл. Наумоо звалилась додолу, і водночас упав динаміт. Цього разу шнур був короткий, саме вчас. Динаміт вибухнув, тільки-но долетівши до палуби, і та частина «Громовика», де стояли Рауль, його брат і Наумоо, зникла безслідно.

У шхуні пробило облавок, і вона відразу почала осідати. На прові всі раятейці пострибали у воду. Капітан Глас копнув ногою в лице першого чоловіка, що вистрибнув східцями з каюти, але ті, що тікали слідом, звалили його додолу й пробігли по ньому потоптом. Зараз же за піратами вихопились нагору ваїнейські жінки і теж пострибали за борт. А «Громовик» усе осідав, аж нарешті досяг кілем дна коло самісінької Кручі. Над водою стриміли тільки верхівки щогл.

Згори Грифові добре було видно все, що діялося під водою. Він побачив, як Матаара на сажневій глибині відв’язалася від мертвого пірата і випливла на поверхню. Вистромивши з води голову, вона вгледіла за кілька ярдів далі капітана Гласа, що не годен був плисти й потопав. Королева, хоч була вже й стара, але острів’янка: вона підпливла до капітана і, підтримуючи його на поверхні, помогла добутися до щогл, які стриміли з води.

На воді серед темних голів полінезійців мелькало п’ять білявих та рудих. Гриф, з рушницею напоготові, чекав, коли можна буде стрельнути. Людина-Цап теж націлився і за хвилину влучив. Вони побачили, як одне тіло поволі поринає вглиб. Але довершили помсту над ними матроси-раятейці, здорові й дужі, що плавали, наче риба. Вони швидко кинулися туди, де вигулькували біляві й руді голови, вхопили чотирьох живих ще піратів, затягли глибоко під воду й потопили, мов цуценят.

За десять хвилин усе скінчилося. Жінки з Ваїнею, сміючись і галасуючи, чіплялися за вельбот, що тягнув був на кодолі шхуну, а матроси-раятейці чекали на команду, зібравшись круг салінгів, за які трималися капітан Глас і Матаара.

- Бідолашний «Громовик»,- журився капітан Глас.

- І зовсім не бідолашний,- відказав Гриф.- За тиждень ми його витягнемо, полагодимо борт і попливемо далі.- А тоді звернувся до королеви: - Як себе почуваєш, сестро?

- Наумоо вмерла, брате, Мотуаро вмер, але Фуатіно знову наш. День допіру почався. Моє слово буде переказане всьому моєму народові в горах, де живуть кози. І сьогодні ввечері ми знов питимем і гулятимем у Великій Хижі, так, як ще ніколи не гуляли.

- Їй давно вже слід було покласти нові шпангоути,- мовив капітан Глас.- Але хронометри будуть уже негодящі до самого кінця подорожі.

- Щиро казати, я трохи боюсь везти вас на Новий Гібон,- признався Девід Гриф.- Бо нам пощастило дечого гам досягти тільки тоді, як ви та англійці пішли звідти й дали мені змогу діяти на власну руку.

Валенштайн, німецький резидент із Бугенвілю, 8 налив собі повну шклянку віскі з содовою і всміхнувся.

- Скидаємо шапки перед вами, містере Грифе,- сказав він бездоганною англійською мовою.- Ви зробили чудо на тому чортовому острові. Ми й не збираємося втручатись. Бо то справді острів чортяк, а старий Кого - з усіх чортів чорт. Ми ніколи не могли порозумітися з ним. Він страшенний брехун, але не дурень. Сутий чорнопикий Наполеон, такий собі мисливець за головами, людожер - Талейран. Пам’ятаю, як шість років тому я дістався туди на англійському крейсері. Тубільці, звісно, повтікали в зарослі, але ми знайшли кількох, що не змогли сховатися. Серед них була остання дружина Кого. Її підвішено за руку, і вона дві доби так висіла на сонці. Ми її відчепили, та вона однаково вмерла. Ще три жінки ми знайшли по шию занурених у холодний струмок. Їм перебито всі кістки й повикручувано суглоби. Кажуть, ніби така процедура робить м’ясо ніжнішим. Вони були ще живі. Надзвичайно витривалий люд. Одна жінка, найстарша, ще днів десять конала. Оце такими ласощами харчувався Кого. Та й не дивина, бо він просто дика тварюка. А от як ви його вкоськали - це вже нам годі збагнути.

- Я б не сказав, що ми його таки вкоськали,- відповів Гриф.- Хоч він вряди-годи приходить до нас і бере їжу з наших рук.

- Ми з своїми крейсерами й цього не досягли. Німці та англійці його навіть не бачили. Ви були перший.

- Ні, перший був Мактевіш,- заперечив Гриф.

- Еге ж, пам’ятаю його... невеличкий, сухенький шотландець.- Валенштайн надпив віскі.- Його, здається, прозвали Миротворцем.

Гриф кивнув.

- Кажуть, що він отримує від вас більшу платню, ніж я або англійський резидент.

- Мабуть, що так,- визнав Гриф.- Ви не ображайтеся, але він справді вартий такої платні. Він завжди там, де пахне колотнечею. Він чарівник. Без нього я й досі не влаштувався б у Новому Гібоні. Тепер він на Малейті засновує мені плантацію.

- Першу?

- Так. На цілій Малейті немає навіть торговельної факторії. Вербівники й досі вживають там критих човнів та обсновують їх навколо колючим дротом. А тепер там росте плантація. За півгодини ми будемо на місці.- Він передав гостеві бінокля: - Онде ліворуч від бунгало повітки на човни. Далі стоять бараки. А праворуч -