read-books.club » Фантастика » Легенди про зоряних капітанів, Генріх Саулович Альтшуллер 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенди про зоряних капітанів, Генріх Саулович Альтшуллер"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Легенди про зоряних капітанів" автора Генріх Саулович Альтшуллер. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 34
Перейти на сторінку:

— Скажіть, Семене Павловичу, — спитав професор, — якою ж усе-таки може бути ця проблема? Я розумію, ви не можете дати певної відповіді, але хоч би приблизно.

— Повірте, я про це не думав, — відповів математик. — Перша проба… Тут важливо тільки одне: щоб запитання, яке задасть машина, не було безглуздим.

Скляров почув сміх і здригнувся: таким дивним здався йому зараз звичайний людський сміх. Дощаним тротуаром уздовж паркану, що відгороджував сад, ішло двоє. Вони не поспішали, і по притишених молодих голосах неважко було здогадатися, що це юнак і дівчина. Раптом кроки стихли. Почувся швидкий неясний шепіт. Насторожено прогув поїзд. Він швидко наближався, і квапливий перестук коліс проковтнув усі нічні звуки.

— Московський, о другій сорок, — сказав Семен Павлович. — Почнемо, коли не заперечуєте?

Професор вернувся до стільця. Він ледве стримував хвилювання. Анатолій Семенович безмежно любив історію. Може, тому йому здавалося, що перша проблема, яку поставить машина, обов’язково буде пов’язана з історією.

— Почнемо, Семене Павловичу, — схвильовано промовив він і обвів поглядом кімнату. Тепер усе в ній здалося йому іншим — вагомим, навіть історичним. — Почнемо, — повторив він.

Математик поправив краватку, що сповзла набік, гучно зітхнув і пересунув важілець у прорізові на передній панелі машини. Щось клацнуло. Почулося тихе шипіння.

Скляров з напругою вдивлявся в футляр старого радіоприймача. Динамік довго шипів, і Анатолію Сергійовичу почало здаватися, що дослід не вдався. Він запитливо подивився на математика і в цю мить почув уривчастий дріб азбуки Морзе. Семен Павлович кинувся записувати. Скляров не знав азбуки Морзе і нетерпляче поглядав то на машину, то на математика.

Сигнали урвалися так само раптово, як і почалися.

Анатолій Сергійович скочив із стільця і підбіг до математика. Той простяг йому відірвану від газети нерівну смужку паперу.

— Вона задала питання! Отже… Як ви гадаєте, це не безглузде запитання?

Скляров прочитав написане. У першу мить в нього майнула думка: “Оце так так. Що не кажіть, а почуття гумору у цього ящика є”. Потім він подумав: “Дивне запитання. Дуже дивне. А раптом вона… серйозно?” — і підозріло покосився на машину.

— Ну, як ви гадаєте, професоре? — з тривогою в голосі спитав Семен Павлович. — Запитання… не безглузде?

— Мені важко відповісти, — промовив Скляров. — Мабуть, в якійсь мірі питання закономірне. Машина вперше одержала можливість з власної… гм… з власної ініціативи спитати про щось людину, і ось… Так, так, — уже впевненіше вимовив він, — цілком логічно, що вона почала саме з цього запитання. Чомусь склалося уявлення, що машина мусить думати якось… гм… по-машинному. А вона, якщо буде думати, то як людина. Ви розумієте мою думку? Он Місяць — він світить промінням, що відбилося від Сонця. Так і машина.

Скляров помовчав і додав:

— Завтра ж покажіть цю машину фахівцям. Ви чуєте, Семене Павловичу? Обов’язково покажіть її кібернетикам. Нехай вони вирішують. І ще… збережіть цей папірець.

Він передав математикові смужку газетного паперу, на якій під крапками й тире було виведено акуратним почерком єдину фразу: “Чи може людина мислити?”

“Машина сміялася…”
(Із щоденника)

…Сьогодні їй сповнилось рік.

Я добре пам’ятаю, як рік тому сиділи ми тут, у цій кімнаті, і мовчки дивилися на сірий корпус машини. Об одинадцятій сімнадцять я натиснув пускову клавішу, і машина запрацювала.

Запрацювала? Ні, це не те слово. Машина повинна була моделювати людські емоції. Це не перший такий дослід з машинами, що самоорганізовуються і саморозвиваються. Але ми виходили з найновіших фізіологічних відкриттів і дуже старанно внесли всі корективи, які рекомендували психологи.

Рік тому я запитав своїх асистентів, як, на їх думку, скінчиться експеримент.

— Вона закохається, — відповів Корнєєв.

— Ясна р-річ, — повільно промовив Антрощенко. — Вона закохається в тебе. Як б-бага-то хто в інституті.

— Ну, а ви? — спитав я Бєлова.

Він знизав плечима:

— В таких експериментах не буває невдач. Якщо машина зуміє добре імітувати людські емоції, ми дамо біологам цікавий матеріал. Якщо ж вона… ну, коли вона не спрацює, біологам доведеться де в чому переглянути свої міркування. Це теж корисно.

Два тижні машина працювала прекрасно, і ми одержали дуже цінні дані. А потім сталася перша несподіванка: у машини раптом з’явилось захоплення. Вона захопилася… вулканами.

Це тривало десять днів. Машина вимучувала нас класифікацією вулканів. Вона вперто друкувала на стрічці: Везувій, Кракатау, Кілауеа, Сакурадзіма… їй до вподоби були старовинні описи вивержень, особливо розповідь геолога Леопольда фон Буха про виверження Везувія в 1794 році. Вона безліч разів повторювала цю оповідь: “В ніч на 12 червня стався страшний землетрус, який повторився ще 15 червня об 11 годині ночі з могутнім підземним ударом. Усе небо раптом освітило червоне полум’я…”

Потім вона забула про це. Забула зовсім. Вона відключила блоки пам’яті, в яких зберігались відомості про вулкани. Зробити так людина не здатна.

Експеримент вступив у фазу непередбаченого. Я сказав про це асистентам, і Бслов відповів:

— Ще краще. Нові факти цінніші за нові гіпотези. Гіпотези приходять і відходять, а факти залишаються.

— Дурниці! — сказав Антрощенко. — Самі тільки факти нічого не дають. Вони, як далекі з-зірки…

— Попрошу зірок не чіпати! — вигукнув Корнєєв.

Я слухав їхню суперечку, а думав зовсім про інше. В цю хвилину я вже знав, що буде далі.

Дуже скоро моє передбачення

1 ... 20 21 22 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди про зоряних капітанів, Генріх Саулович Альтшуллер», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Легенди про зоряних капітанів, Генріх Саулович Альтшуллер» жанру - Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенди про зоряних капітанів, Генріх Саулович Альтшуллер"