Читати книгу - "Спартак"

— Юначе, не скаргами й безглуздими вигуками слід боротися зі злом, — серйозним тоном сказав Катиліна. — Нам треба в тиші наших будинків обміркувати широкий план і у свій час привести його у виконання. Душі наші повинні бути сильними, а діяння великими. Мовчи й чекай, Бестіа! Може, незабаром прийде день, коли ми зі страшною силою рушимо на цей прогнилий суспільний лад, у темницях якого ми стогнемо. Незважаючи на свій зовнішній блиск, він весь у тріщинах і ось-ось звалиться.

— Дивися, дивися, який веселий оратор Квінт Гортензій, — сказав Куріон, бажаючи звернути розмову в інше русло. — Мабуть, він радіє від'їзду Ціцерона: тепер у нього немає суперників на зборах Форуму.

Раптом юрба, що оточувала портик, трохи розступилася, і з'явилася Валерія, дружина Сулли, у супроводі декількох патриціїв, серед яких виділялися гладкий, низькорослий Децій Цедицій, худорлявий Ельвій Медулій, Квінт Гортензій і деякі інші. Валерія попрямувала до своєї лектики, задрапірованої пурпуровим шовком із золотою вишивкою. Лектику тримали поблизу входу в портик Катулла чотири могутніх раби-каппадокійці. Вийшовши з портика, Валерія загорнулася в широкий паллій з важкої східної тканини темно-блакитного кольору. Він сховав од жадібних поглядів палких шанувальників принади, якими так щедро наділила її природа і які, наскільки це було дозволено, Валерія виставляла напоказ усередині портика.

Вона була дуже бліда, погляд її великих широко розплющених чорних очей залишався нерухомим. Її знудьгований вигляд був дивним для жінки, що вийшла заміж місяць тому.

Легкими кивками голови й кокетливою усмішкою відповідала вона на поклони люду поблизу портика і, приховуючи під милою усмішкою позіхання, потисла руки двом чепурунам — Ельвію Медулію й Децію Цидицію. Це були дві тіні Валерії, що невідступно слідували за нею. Звичайно, вони нікому не побажали поступитися честю допомогти їй увійти в лектику Сівши в неї, Валерія засмикнула фіранки й знаком наказала рабам рушати.

Коли юрба шанувальників залишилася позаду, Валерія зітхнула з полегшенням і, поправивши вуаль, роззирнулася навсібіч, оглядаючи сумним поглядом то мокру бруківку, то дощове сіре небо.

Спартак стояв із Кріксом за юрбою патриціїв. Він побачив красуню, що піднімалася в лектику, і одразу впізнав у ній пані своєї сестри. Його охопило якесь незрозуміле хвилювання. Штовхнувши ліктем товариша, він шепнув йому на вухо:

— Подивися, адже це Валерія, дружина Сулли!

— Яка вона гарна! Клянуся священним гаєм Арелати, вона вродливіша за Венеру!

У цей момент лектика колишнього щасливого диктатора порівнялася з ними і погляд Валерії затримався на Спартакові.

Вона відчула якийсь раптовий поштовх, як від електричного струму, і вийшла із задуми, її обличчя залив легкий рум'янець, і вона спрямувала на Спартака чорні блискучі очі. Коли лектику вже пронесли повз двох смиренних гладіаторів, Валерія розсунула фіранки й, висунувши голову, ще раз подивилася на фракійця.

— Ну й ну! — крикнув Крікс, помітивши беззаперечні знаки благовоління матрони до його щасливого товариша. — Любий Спартаку, богиня Фортуна — примхлива й норовлива жінка, але ти упіймав її за косу!.. Тримай її міцно, тримай, бо вона ще надумає втекти, то нехай хоч щось залишить у твоїх руках. — Ці слова він додав, коли повернувся до Спартака й помітив, що той виглядає схвильованим.

Та Спартак швидко опанував себе. І з невимушеною усмішкою відповів:

— Замовкни, безумцю! Що ти там базікаєш про Фортуну? Клянуся палицею Геркулеса, ти бачиш не більше будь-якого андабата!

І, щоб припинити цю розмову, колишній гладіатор підійшов до Катиліни й тихо запитав:

— Чи приходити мені сьогодні ввечері до твого будинку Катиліно?

Обернувшись до нього, той відповів:

— Звичайно. Але не говори «сьогодні ввечері», — адже вже темніє: скажи «до швидкого побачення».

Вклонившись патрицію, Спартак вийшов, сказавши:

— До швидкого побачення.

Він підійшов до Крікса й щось прошепотів йому на вухо, той кілька разів ствердно кивнув головою. Потім вони мовчки пішли дорогою, що вела до Форуму й до Священної вулиці.

Прямуючи Священною вулицею до Палатина, Спартак і Крікс раптом побачили вишукано вбрану молоду жінку, що йшла з літньою рабинею. За ними ішов педисеквій. Вона з'явилася з того боку, звідки йшли гладіатори.

Жінка ця була дуже гарна на вроду: руде волосся, білосніжний колір обличчя, неймовірні великі очі кольору морської хвилі. Крікс був вражений і, зупинившись, промовив:

— Клянуся Гезом, оце красуня!

Спартак, сумний і стурбований, підняв опущену голову й подивився на дівчину. Та, не звертаючи уваги на захоплені вигуки Крікса, зупинила свій погляд на фракійцеві та звернулась до нього грецькою:

— Нехай благословлять тебе боги, Спартаку!

— Щиро дякую тобі, — зніяковівши, відповів Спартак. — Дякую тобі, дівчино, і хай буде милостива до тебе Венера Гнидська!

Наблизившись до Спартака, дівчина прошепотіла:

— Світло й воля, доблесний Спартаку!

Фракієць здригнувся, здивовано подивився на дівчину і, насупивши брови, відповів з явною недовірою:

— Не розумію, що означає твій жарт, красуне.

— Це не жарт, і ти даремно прикидаєшся. Це пароль пригноблених. Я куртизанка Евтибіда, що була рабинею, грекиня, — адже і я також належу до пригноблених… — І з чарівною усмішкою взявши кремезну долоню Спартака, вона лагідно потисла її своєю маленькою, ніжною ручкою.

Гладіатор, здригнувшись, прошепотів:

— Вона вимовила пароль, вона знає таємний пароль…

Хвилину він мовчки дивився на дівчину.

— Отже, хай бережуть тебе боги! — сказав він.

— Я мешкаю на Священній вулиці, поблизу храму Януса. Приходь до мене, я можу зробити тобі невеличку послугу у шляхетній справі, за яку ти взявся. Приходь!..

— Прийду, — відповів Спартак.

— Привіт! — сказала латинською куртизанка, зробивши привітальний жест рукою.

— Привіт! — відповів Спартак.

— Привіт тобі, богине краси! — сказав Крікс, який під час розмови Спартака з Евтибідою стояв осторонь і не зводив очей із чарівної дівчини.

Він завмер нерухомо, дивлячись услід Евтибіді. Невідомо, скільки часу він простояв би в такому заціпенінні,