read-books.club » Пригодницькі книги » Скарб Зеленого Байраку 📚 - Українською

Читати книгу - "Скарб Зеленого Байраку"

184
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Скарб Зеленого Байраку" автора Ігор Костянтинович Недоля. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 30
Перейти на сторінку:

Жодного не знайшлося, хто б став зрадником. Ніс затулять, одвернуться від купця. А той ногами тупоче, кричить:

— Усіх згною в ямах! Продам на галери!

Зовсім охляли козаки — худі, брудні, в смердючому лахмітті. Тоді купець наказав привести їх до себе, думав, що тепер вони смирніші стали. Знову хотів принадити їжею, одягом. Та в недобру годину це зробив. Почав купець вихваляти магометанську віру, а я не стерпів. Насилу вирвали слуги ледь теплого купця з моїх рук. Мордували мене так, що пальцем не міг поворухнути. Але не навчив нас купець покори…

Усі полонені запам’ятали слугу, який більше за інших мучив невольників. Чекали нагоди розквитатися з ним, чекали довго і терпляче.

А слуга той надумав таке. Увечері перед сном він приходив із смолоскипом і починав жбурляти каміння в полонених, які сиділи й лежали в ямі.

Приховали ми великий камінь. Одного разу, коли цей татарин нахилився, я кинув камінь і влучив йому в обличчя.

Хитнувся кат над ямою, а ми схопили його та й стягнули До себе в яму. Задушили і, як скаженого пса, мертвого викинули з ями.

Минула зима, в березні потеплішало. Легіт доносив з степу запахи трави і овечих гуртів. Полетіли на північ вільні птахи. Ще більше затужили невольники, але не було сил вибратися з ями і полинути разом із птаством до рідного краю. Не знали ми тоді, що про нас думали в Січі.

Наш татарин все скуповував і скуповував по всіх улусах і кочовищах полонених. Чекав великого баришу. Із Стамбула навесні мали приїхати купці. От він і став нас годувати краще. Ніхто ж не купить напівмертву людину, — але одягу не дав. Крізь дрантя краще було видно тіло, а тіло й купуватимуть купці з далекої Туреччини.

— На цьому кінчаються записи Свирида Танцюри. Далі пише знову Максим Швайка. Він розповідає, як визволяли невольників, — сказала Оксана.

Володимир Петрович узяв рукопис і почав читати. Його голос, хоч і приглушений, було добре чути в аудиторії.

Похід на Кафу і Гезлев

«До нас у Запорожжя з Криму надійшла звістка, що в Кафі й Гезлеві татари зібрали силу-силенну невольників і чекають купців. Багато горя та образ завдали татари козакам. І на раді запорожці вирішили звільнити людей, що попали в біду. Та нелегко здійснити задумане. Далеко Кафа і Гезлев. На пониззі Дніпра треба поминути татарську сторожу, потім ще пливти синім морем. А сушею не дістатися до тих міст.

Довго думали на Січі, як краще зробити. І придумали. Кошовий наказав готуватися в морський похід.

Хто молов жорнами сірку, селітру та вугілля для пороху, хто заходився коло байдаків та чайок — конопатили, смалили їх. Гострили шаблі, готували кремені для самопалів і пістолів. Чимало козаків пішло полювати звіра та ловити рибу: сушили і в’ялили м’ясо. Запасали собі і невольникам.

Настав час походу. На Дикому Полі вже відросли трави.

Дніпро залив усю широчінь плавнів. Зазеленіли верби та осокори, піднявся очерет на Великому Лузі.

Старий кошовий, як рідну матір, беріг Січ. Лишив у ній досить козаків, на випадок коли завітають непрохані гості.

І темної ночі, в дощ, наші чайки та байдаки посунули вниз за бистрою течією Дніпра.

Хоч і багато татарської сторожі на Дніпрі та козацьких чайок, човнів, байдаків за зеленню плавнів не побачили. Правда, пливли ми обережно, більше вночі, а вдень спали в густих очеретах. Татари без нагальної потреби не заглядали у такі хащі. Видно, вони більше стереглися кінного походу козаків.

І коло лиману залізли ми в зарості. Косили там очерет і в’язали снопи. Чорне море сердите, хвилі високі. Можуть перекинути й потопити човни. Вночі проминули Кінбурзьку косу. Не вгледіли нас татари, вони гадки не мали про наш похід. А нам цього тільки й треба.

І не дужий західний вітер, а здіймав горами хвилі в морі. і Коли який човен й переверне, то не потоне він — снопи очерету, прив’язані з боків, утримають. Підпливуть ті, що ближче, допоможуть побратимам вибратися з води в байдак чи чайку. Вихлюпають воду — і далі.

Майже добу пливли. Одні спали, інші стояли на чатах.

Треба було стерегтись і ворогів, і сердитої хвилі.

Опівдні другого дня показалися ледь помітні береги Криму. Скоро і Гезлев. Кошовий дав знак — збиратися всім разом. Частині байдаків і чайок наказав повернути до Гезлева.

— Опускайте вітрила, беріть весла. Вночі прямуйте на Гезлев. Татари і знати не знають і чути не чують про вас, а ми підемо далі. На Кафу. Повернемося за тиждень.

Помахали на прощання шапками козаки один одному і незабаром зникли в морському просторі.

Іще більше доби ми пливли до Кафи. На півночі синіли Кримські гори. Тільки верхівки видно.

Увечері ми помітили, що гори стали нижчі. І не тому, що ми відпливли далі в море. Ті козаки, що вже побували в цих краях, казали, що коло Судака і Кафи гори набагато нижчі, і не стіною стоять, а кожна окремо.

Стемніло вже, коли показалася примітна гора біля Кафи. За нею де-не-де засвітилися вогні на вежах фортеці. Козаки задумалися. Татари в своєму місті, а дома — і стіни помагають.

Мури фортеці високі й грубі. Не пробити їх з гармати, та й гармат у нас із собою не було. Не зірвати нам і воріт. У лоб фортецю брати — тільки погубиш козацьку силу. Але всі ми знали свого кошового. Він такий, що коли сяде грати в карти з найхитрішими чортами, всіх їх пошиє в дурні.

Кошовий знав, як

1 ... 20 21 22 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скарб Зеленого Байраку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скарб Зеленого Байраку"