Читати книгу - "Четверо в яхті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Всі троє підбігають до Куцика. Той, нарешті, випростовується. На щастя, бом тільки трошки зачепив його по голові. Шапка плаває по воді. Кілька хвилин хлопці намагаються дістати її.
— Дуже вдячний, — мурмотить Куцик. — Ще раз мене так стукне, і я зовсім здурію. І що за манери — все мене й мене!..
Хлопці невпевнено сміються, вражені могутністю стихій, які їм потрапили до рук. Андрійко дивиться навколо, нічого не розуміючи. Куди зникли тиша, піднесення? Подув вітер, лопотить парусом, дрібна хвиля б'є об борт.
— Ну, рульовий, завертай! — каже Куцик.
Здісь поволі бере кермо, не без страху дивиться на парус, наче на кобилу, яка зненацька брикає.
Парус знову надимається. О, надимається. так, що починає перехиляти човен. Здіслав намагається спрямувати яхту на далекий дах садиби Франковяка. Але перший подув вітру такий різкий, що всі незакріплені предмети, які лежали на дні, зриваються з місця. Андрійко хитається, хапається за щоглу і навіть скрикує; тільки-но виловлена Куцикова шапка знову летить з даху кабіни у воду.
— Ти що? — кричить Войтек. — Хочеш нас потопити?
Здіслав випускає шкот, відпускає кермо і теж хапається за борт. І яхта негайно випрямляється, парус лопотить тихіше, хвилі легко погойдують.
Сухопутні криси, звичайно, не повірять, але ця історія повторюється без значних змін разів тридцять. Рульовий, якого квапить Едик, бере кермо і натягує парус. Вітер потрапляє в парус, натискує, перехиляє яхту, всі починають верещати, Здіслав відпускає шкот і кермо, яхта випрямляється.
Нарешті, приблизно через годину, Здіслав дістає вотум недовір'я. По черзі пробують свої сили Войтек, Едик, навіть Андрійко. На жаль, механізм цієї операції не змінюється. Тільки найупертіший Войтек так довго не звертає уваги на крики товаришів, що яхта перехиляється і аж зачерпує бортом з піввідра води. Тоді він здається, випускаючи прокляте кермо і шкот.
Хлопці ще раз штовхають до керма Здіслава. Він уперше в житті змушений доводити товаришам свою власну незграбність. Правда, він підглянув, як той чоловік відчалював від яхти, але поворотів при цьому не було.
— Не везе! — робить висновок Здісь. — В цей бік якось виходило. А назад, самі бачите…
— Знаєте, — кричить Андрійко, — проста справа. Треба почекати, доки зміниться вітер.
— Звідки ти звалився? — люто бурчить Войтек.
— Може, веслом? — пропонує Здісь.
Войтек хапає єдине коротке, схоже на лопату весло і починає скажено місити воду. Через десять хвилин човен відпливає метрів на двадцять від очерету.
Виникає коротка суперечка: чи має цей метод якийсь сенс? Куцик швидко вираховує, що при такому темпі вони причалять до Франковяка не раніше, ніж післязавтра вранці.
Вітерець весело дме їм в обличчя, парус лопотить. Войтек на час дискусії перестав веслувати, і коли, нарешті, суперечка закінчилась, яхта знову стояла біля очерету. Двадцять зроблених веслом метрів пропали марно.
Цей дрібний факт усіх надломлює. Хлопці сидять на яхті в позі людей, які зазнали катастрофи. Поволі котиться над озером сонце, обминає далеку голубу бухту, переходить на протилежний берег.
— А чого, власне, ми так хочемо туди повернутись? — питає Здіслав. — Перекусити ми й тут можемо. Адже пані Франковякова не запрошувала нас на обід.
6
Поки вони їли, вітерець загнав «Аталанту» в очерет. Високий, сиво-зелений, з вузьким гострим листям, він перехилявся через борт у яхту. Сонце гріло все дужче, золотаво-чорні оси дзижчали в заростях, і цей звук разом з ритмічним погойдуванням очерету заколисував, клонило на сон.
Здіслав розв'язав трос біля щогли. Велике полотнище впало на дах каюти, теплий вітерець пробіг по обличчях хлопців. Хвиля, що народжувалась десь на середині озера з непомітних жмурів, доходила до очерету досить великою і, з плескотом підіймаючи яхту, билась об берег.
Андрійко вийшов з каюти і ліг на розігрітий парус. Він ще чув, як Войтек бурчав, що решту харчів треба сховати до шафки, як Здіслав запропонував Войтекові самому це зробити. Андрійко примружив очі. Сонце червоним світлом проникло крізь вії. Хлопець підняв руку, затулив очі і заснув.
— Він прокинувся від потужного чхання, йому приснилася якась шкільна історія, домашній затишок. Андрійко з криком схопився. Яке чуже тут все!
Сонце перетворилося в рожеву хмарку над низьким гребенем дерев протилежного берега. Велика плахта озера була тепер рожевою ближче до заходу, ліловою посередині і майже голубою біля їх берега. Моторка, що весь день торохкотіла десь далеко, наблизилася і бігла коло буя, мов чорний рухливий кріт.
Тонкі, але довгі, кілометрові смуги розрізали за нею триколірну поверхню озера, утворюючи правильні тремтячі узори, хвилі вдарялись об берег, поверталися назад, наскакували на зустрічні хвилі, і вся поверхня води здавалася велетенським ліловим калейдоскопом.
Захоплення тривало тільки мить, його перемагав голод. Андрійко побіг шукати свій рюкзак. Хлопці були передбачливішими: вони спали в кабіні. На столі лежав масний папір, акуратно очищений від їжі. Войтек, мабуть, сховав продукти до шафки.
Хлопці прокидалися, позіхали, потягувались. Їм було важко перейти від сну до дійсності.
Але одна обставина мов водою змила з них сонливість.
Куцик позіхнув і незадоволено вказав на папір.
— Яке свинство! Розкидано все, наче в якомусь шинку! Чому ви не прибрали?
— А сам не можеш? — вивернувся Здіслав. — Візьми й віднеси. Геть культ особи!
— Войтек уже зробив це, — сказав Андрійко. — Тут лишився тільки папір.
— Войтек? — здивувався Здісь.
— Я? — ще більше здивувався Войтек.
— Ну, хтось із вас. Тут тільки…
Здіслав зліз із своєї
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Четверо в яхті», після закриття браузера.