Читати книгу - "Чари країни Оз"

— А я — Голодний Тигр, — сказав Кролик.

— А я Гугу, Король Лісу, — сказала гладка Жінка.

Скляний Кіт сів на свій хвіст і засміявся.

— Оце чудасія! — вигукнув він. — Хто ж то втнув із вами такий жарт?

— Це ніякий не жарт, — відказав Чарівник. — Це була жорстока й лиха штука, і Чаклун, що зробив її, має голову лева, тулуб мавпи, крила орла й золотий ґудз на кінці хвоста.

Скляний Кіт знову засміявся.

— Цей Чаклун, певне, ще кумедніший, ніж ви. А де ж він тепер?

— Десь у лісі, — відповів Лев-Боягуз. — Він видерся на отой високий клен, бо може лазити по деревах, як мавпа, й літати, як орел, а потім зник у лісі.

— А був з ним іще один Чаклун, такий самий, як він, його приятель, — додала Дороті, — але вони, мабуть, посварились, бо перший, лихіший, обернув свого приятеля на Гуску.

— А що сталося з Гускою? — спитав Кіт, озираючись довкола.

— Напевне, пішла шукати свого приятеля, — відповів Гугу-Король. — Але Гуска не може бігати дуже швидко, тому ми могли б легко знайти її, якби захотіли.

— Найгірше з усього, — сказав Чарівник, — те, що пропав мій чорний саквояж. Він зник тоді, коли мене було обернено. Якби знайти його, я б міг легко розвіяти ці чари своїми, і ми б вернулись у власну подобу. Ти допоможеш нам знайти чорний саквояж, друже Котику?

— Аякже, — відповів Скляний Кіт. — Але я гадаю, що той дивний Чаклун заніс його з собою. Коли він справді Чаклун, то знає, що саквояж вам потрібен, і, може, боїться ваших чарів. Тому він, мабуть, забрав саквояж, і ви більш його не побачите, якщо не знайдете самого Чаклуна.

— Це схоже на правду, — озвалось Ягнятко, що було дівчинкою Дороті. — Сьогодні твій рожевий мозок, здається, працює дуже добре.

— Якщо Скляний Кіт має рацію, — сказав поважним тоном Чарівник, — то на нас чекає ще більший клопіт. Той Чаклун небезпечний, і якщо ми наблизимось до нього, він може надати нам подоб, куди непривабливіших за ці.

— Я не бачу, як ми могли б стати ще гіршими, — прогарчав Гугу, обурений тим, що він мусить бути в подобі гладкої Жінки.

— У кожному разі, — сказав Лев-Боягуз, — чогось кращого, ніж знайти Чаклуна й забрати в нього саквояж, ми не придумаємо. Може, пощастить викрасти, а може, умовити його, щоб віддав.

— А чому не знайти спочатку Гуску? — спитала Дороті. — Гуска, певне, люта на Чаклуна і, може, якось зуміє допомогти нам.

— Думка непогана, — відказав Чарівник. — Ходімо, друзі, треба знайти Гуску. Ми розділимось і шукатимемо в різних напрямках, і перший, хто знайде Гуску, хай приведе її сюди, де ми всі зійдемось за годину.

Гуска ж була оберненим старим Коструббо, що колись був Королем Номів, і була вона ще лютіша за Кікі Ару, ніж усі інші, кого він обертав. Номові осоружне було все, пов’язане з птахами, бо птахи несуть яйця, а всі Номи бояться яєць так, як нічого в світі. Крім того, гуси — дурні птахи, і Коструббо страшенно соромився тієї подоби, в якій мусив тепер ходити. А від самої думки, що Гуска може знести яйце, він аж здригався.

Тому Ном боявся самого себе й усього довкола. Коли яйце торкнеться його, він може бути знищений, а майже кожен звір, якого він зустріне в лісі, легко подужає його. І це буде кінець старого Коструббо-Нома.

Проте, крім усіх цих страхів, він був сповнений люттю на Кікі, якого сподівався спіймати в пастку, хитро вивідавши в нього чарівне слово. Той хлопчисько, певно, навіжений, що отак зіпсував усе, але Коструббо розумів, що Кікі налякало прибуття Чарівника, і він не шкодував, що хлопець обернув Чарівника й Дороті, зробивши їх безсилими.

Його тільки дратувало власне перетворення, і він просто казився, бігаючи по лісу й розшукуючи Кікі, щоб дістати кращу подобу й таки вмовити юнака виконувати його задум підкорення країни Оз.

Кікі Ару не відлетів дуже далеко, бо був спантеличений тим, що зробив не менше інших і не знав, що діяти далі.

Коструббо-Ном був владний і хитрий, і Кікі знав, що довіряти йому не можна; але Ном умів укладати плани й інтригувати, а Юнакові-Верхотурові бракувало розуму на це, і тому, коли юнак глянув крізь гілля вниз і побачив, що там чалапає Гуска, та почув, як вона кличе: «Кікі-Ару! Ґел-ґелгел! Кікі-Ару!» — він озвався неголосно: «Я тут!» — і спустився на найнижчу гілляку.

Гуска глянула вгору й побачила його.

— Як жахлива ти все перепсував! — вигукнула вона. — Нащо ти це зробив?

— Бо так мені захотілось, — відповів Кікі. — Ви поводилися, наче я ваш раб, а я хотів показати лісовому народові, що я могутніший за вас.

Гуска тихо засичала, але Кікі не почув.

Старий Коструббо швидко отямився й промурмотів сам до себе: «Хоч подобу гуски маю я, але розум гусячий у цього хлопчиська. Поки що я буду з ним лагідний, та коли потрапить мені до рук, хай начувається!» А вголос промовив до Кікі:

— Гаразд, віднині я визнаватиму тебе за старшого. Ти перепсував усе, як я вже казав тобі, але ми ще можемо підкорити Оз.

— Як? — спитав хлопець.

— Спочатку верни мені подобу JIe-Мав-Ора, і тоді поговоримо в кращих умовах, — сказав Ном.

— Ну, зачекайте, — відказав Кікі й видерся по дереву вище. Там він прошепотів чарівне слово, й Гуска обернулась на Ле-Мав-Ора, яким була раніше.

— Гаразд, — сказав Ном цілком задоволено, коли Кікі сплигнув до нього з дерева. — А тепер