Читати книгу - "Завдання Героїв"

Тор став почуватися краще, прокрутивши слова Ріса у голові; хвиля полегшення накотила на нього. Йому подобався Ріс ще з того моменту, коли вони вперше зустрілись. Ріс випромінював спокій і завжди знав, що сказати. Поміркувавши, Тор подумав, що, можливо, його і не покарають після всього. Можливо, навіть в якомусь сенсі, на нього будуть дивитись як на героя.

“Я не намагався нічого зробити”, – сказав Тор. – “Я просто хотів, щоб він залишився живим. Це було так… природньо. Нічого особливого”.

“Нічого особливого?” – перепитав Ріс. – “Я б не зміг цього зробити. Ніхто з нас не зміг би”.

Вони повернули за ріг, і Тор побачив Королівський замок, який витягнувся високо в небо. Замок виглядав велетенським. Королівська армія струнко стояла, вишикувавшись біля дороги з бруківки, яка вела на підйомний міст, що тримав народ на відстані. Армійці відійшли в сторону, щоб пропустити Тора і Ріса.

Вони пішли по дорозі, по обидві сторони якої стояли солдати, прямо до арочних дверей, оббитих залізними болтами. Четверо солдатів відкрили двері, після чого відійшли в сторону і стали по стійці струнко. Тор не міг повірити, що з ним можуть так поводитись. Він почував себе так, неначе був членом королівської родини.

Коли вони зайшли в замок, двері за ними зачинились. Тор був вражений від того, що побачив перед собою: внутрішня частина була велетенською, високі стіни, завтовшки із фут, відкриті кімнати. Перед ним рухались сотні членів королівського двору, які збуджено перемовлялись між собою. Тор відчував шум і хвилювання в повітрі. Коли він увійшов, всі повернулись і спрямували свої погляди на нього. Він був вражений такою увагою.

Всі присутні притискались ближче один до одного, щоб роздивитись як Тор з Рісом прямують коридорами замку. Тор ніколи не бачив такої кількості людей у такому розкішному вбранні. Він бачив десятки дівчат різного віку, у вишуканих сукнях, які, зімкнувши руки, переговорювались між собою і сміялись, в той час, коли Тор проходив поряд. Він почував себе ніяково, тому що не міг зрозуміти – подобається він людям, чи над ним просто насміхаються. Тор не звик бути у центрі уваги, тим більше у центрі уваги королівського двору і не знав, як поводити себе у такій ситуації.

“Чому вони сміються з мене?” – запитав Тор Ріса.

Той повернувся і, з посмішкою, відповів: “Вони не сміються з тебе. Навпаки, ти подобаєшся їм. Адже ти тепер знаменитість”.

“Знаменитість?” – приголомшено перепитав Тор. – “Що ти маєш на увазі? Адже я тільки-но потрапив сюди”.

Ріс засміявся і поплескав Тора по плечу. Той видавався йому забавним.

“Слова поширюються королівським двором швидше, ніж ти можеш собі уявити. Що стосується особисто тебе – подібне стається не кожен день”.

“Куди ми йдемо?” – запитав Тор, розуміючи, що його кудись ведуть.

“Мій батько хоче познайомитись з тобою”, – сказав Ріс, коли вони повернули у черговий коридор.

У Тора ком застряг у горлі.

“Твій батько? Ти маєш на увазі… Король?” – Тор занервував, коли почув це. – “Чому він хоче зустрітись зі мною? Ти впевнений у цьому?”

Ріс засміявся.

“Я абсолютно впевнений. Перестань хвилюватись. Це всього лише мій батько”.

“Всього лише твій батько?” – Тор сказав це з недовірою. – “Він – Король!”

“Він не такий вже і поганий. Я відчуваю, що це буде хороша зустріч. Зрештою, ти врятував життя Ереку”.

Тор проковтнув ком у горлі, його долоні спітніли, коли відкрились ще одні великі двері, і вони ввійшли у величезну залу. Він з острахом подивився на високу склепінчасту стелю складної конструкції. На стінах були вікна, викладені арочними вітражами. Мабуть, там були тисячі людей, їх можна було побачити всюди, і зала гула від їх голосів. Банкетні столи були розтягнуті по всій кімнаті, наскільки вистачало погляду, а люди сиділи за трапезою на довжелезних лавках. У вузькому проході між столами лежав довгий червоний килим, який вів до платформи, де стояв трон Короля. Натовп розступився, пропускаючи Ріса і Тора, який йшли по килиму до Короля.

“І про що ти думаєш, ведучи його сюди?” – почувся ворожий неприємний голос.

Тор подивився вгору і побачив чоловіка, що стояв над ним, не набагато старший, ніж сам Тор, але одягнений в королівський одяг, скоріше за все це був принц.

“Це наказ Батька”, – огризнувся Ріс. – “І краще тобі прибратись з дороги, якщо не хочеш порушити його”.

Принц стояв насуплений і так і не зрушив з місця. Розглядаючи Тора, він мав такий вигляд, неначе вкусив гнилого яблука. Було у ньому щось таке, що не сподобалось Тору. Можливо, це худе і зле обличчя або верткі очі.

“Цей зал не для простолюдинів”, – сказав принц. – “Ти мусиш залишити цей непотріб там, де його взяв”.

Тор відчув, як в його грудях щось стиснулось. Очевидно, що принц ненавидів його і Тор не мав ані найменшого уявлення чому.

“Чи повинен я передати Батьку твої слова?” – відповів Ріс, заступаючись за Тора.

Принц неохоче розвернувся і пішов геть.

“Хто це був”, – запитав Тор Ріса, коли вони продовжили йти по доріжці.

“Не звертай уваги”, – відповів син Короля. – “Це всього лише мій старший брат, точніше один з них – Гарет. Найстарший. Взагалі-то, не зовсім самий старший, а найстарший із законнонароджених. Кендрик, якого ти зустрів на полі бою – насправді найстарший”.

“Чому Гарет ненавидить мене? Я ж навіть не знаю його”.

“Не хвилюйся – йому неважливо кого ненавидіти, тому що він ненавидить кожного. Це стосується і тих, хто має відношення до королівської родини. Не зважай на нього, він лише один із багатьох”.

Вони продовжили йти, і Тор з вдячністю подивився на Ріса, розуміючи, що той стає його справжнім другом.

“Чому ти заступився за мене?” – з цікавістю запитав Тор.

Ріс знизав плечима.

“Мені було наказано привести тебе до Батька. Крім того, ти мій суперник для тренувань. Я вже давно не зустрічав свого ровесника, такого ж гідного як ти”.

“Але що робить мене гідним?” – запитав Тор.

“Це дух бійця. Його не можливо підробити”.

Вони продовжили йти по проходу до Короля. Тору здавалось, що він завжди знав Ріса. Це було дивне відчуття, неначе Ріс був його рідним братом. Тор ніколи не мав брата, справжнього брата, і від цих думок йому стало напрочуд добре.

“Мої інші брати, зовсім не такі як Гарет, не хвилюйся”, – сказав Ріс, коли люди почали скупчуватись навколо них, намагаючись побачити Тора. – “Мій брат Кендрик, якого ти зустрів – найкращий з усіх. Хоча він лише зведений брат, але мені він видається ріднішим, ніж Гарет. Кендрик як другий батько для мене. І для тебе стане також, я впевнений у цьому. Немає нічого такого, чого він не зробив для мене або для будь-кого іншого. Люди люблять його найбільше серед всіх членів королівської родини. Це велика втрата для всіх, що він не зможе сісти на королівський престол”.

“Ти сказав “брати”. Ти маєш інших братів?” – запитав Тор.

Ріс зітхнув.

“Так, я маю ще одного. Його звати Годфрі, і ми не те що близькі з ним. Він марнує своє життя у тавернах з простолюдинами. Він не боєць, як ми. Йому просто не цікаво це, насправді йому нецікаво нічого. Окрім елю і жінок”.

Раптом вони зупинились, тому що якась дівчина перегородила їм шлях. Тор завмер, коли побачив її. Дівчина, можливо, була на пару років старша за нього, вона втупилась в Тора своїми блакитними, мигдалевидними очима. У неї була ідеальна шкіра і довге, полуничного кольору волосся. Вона була вдягнена в білу атласну сукню, оброблену мереживом,