Читати книгу - "Навіщо. What For"

— А буде?

Поет

— Не знаю.

7 сцена

Червонець і Мартинов перед полем соняхів, з біноклями, повністю озброєні — автомати, гранатомети.

Мартинов

— Двое на растяжке подорвались — успели на три дцать километров пройти. Еще один у местного мотоцикл отжал, так на блокпосте расстреляли, никуда не делся. Но уходят, уходят…

Червонець

— Может и хрен с ними? После такого они больше воевать не пойдут.

Мартинов

— Это те, кто мобилизованный, не пойдет. А добровольцы они же конченые, правосеки эти, без рук и ног полезут, их выжигать напалмом надо. О, а там на поле не дымок?..

Червонець

— Не вижу.

Мартинов

— А я вижу. Смотри, где.

Стріляє. Ще стріляє. Випускає чергу.

Червонець

— Да нет там ничего.

Мартинов (вдивляється)

— Может и нет. Уже нет. Пойдем, посмотрим.

Червонець (дивлячись на протилежну сторону поля)

— А там вон видишь, стебли шевелятся. Может, собака?

Мартинов (починає стріляти туди, куди показав Червонець)

— Фашистская собака, живой не брать.

Червонець

— Да откуда здесь фашистские, здесь все местные. Мой Акбар как убежал, когда в соседний дом Град попал, так и нет его.

Мартинов

— Какой породы?

Червонець

— Немецкая овчарка.

Мартинов

— Ну, фашистская. Не люблю собак. Пошли проверим, что там, где дымок был.

Червонець

— А самогон любишь?

Мартинов

— Наливай, тормоз. Спрашивает. Интервьюер.

Червонець дістає флягу, наливає у кришечку.

Мартинов

— За Россию-матушку! За блудных ее сыновей!

8 сцена

На полі соняхів Слон, Лавр і Стрілка лежать, не ворушачись. Поруч Поет, він убитий, куля потрапила в серце. Стрілка шукає йому пульс на руці, на шиї, показує жестами, що його немає. Слон також жестами повідомляє, що всі по його команді повинні будуть якомога швидше доповзти до краю поля і сховатися в посадці, він піде останнім, прикриваючи. Лавр дістає у Поета з берця блокнотик з віршами, ховає собі в нагрудну кишеню, показує іншим, що зробив це, ті кивають. Лавр і Стрілка повзуть на животах, Слон за ними.

9 сцена

Мартинов і Червонець йдуть по полю, розсуваючи стебла і перемовляючись.

Мартинов

— Левее бери.

Червонець

— Да мы прошли уже это место.

Мартинов

— Не прошли.

Зупиняється біля тіла вбитого Поета.

Мартинов

— Вот и наш бандеровец. Не увидит свои Карпатские горы и бандитские схроны.

Обшукує тіло, дістає документи. Відкриває паспорт.

Мартинов

— Странно…

Червонець

— Что там?

Мартинов

— Однофамилец.

Червонець

— Чей?

Мартинов

— Мой.

Розглядає вкладений в паспорт листок. Простягає Червонцю.

Мартинов

— Читай!

Червонець

— Что читать? Тут типа стихи…

Мартинов

— Ну, стихи, ты же украинский учил, читай, значит.

Червонець (читає повільно, іноді спотикаючись на словах, але загалом доволі артистично)

— Зорану землю засіяли рясно кулі Чи то пройшли крізь тіло, чи — оминули

Таке металеве, добірне насіння зброї, Мабуть, із кров`ю таки проростає швидше, Глибоко встромлені зерна мороз не знищить, З них навесні проб`ються стрункі дротини Та набубнявіють пуп`янки гострих квітів, Далі запилиться порохом дивне поле І кулемети зав'яжуться, і гранати, Лише сапати треба їх обережно — Надто земля чутлива — тому родюча. Кращий букет не вигадати коханій, Тільки зрізати важко залізні стебла, Буде врожай стояти такий блискучий, Сповнений кулями саме того калібру — Просто збирай ці сємки та гучно лузай ...А восени заіржавіє під дощами, Як вже ніхто збирати його не прийде...

Червонець

— Хватит, а, Мартынов? Давай похороним.

Мартинов

— Пошли, вынесем отсюда, а дальше есть кому похоронами заниматься. Позвонят родственникам, те заплатят, сколько надо, в бюджет республики. Ну, или в яму сбросят. А о чем там стих-то? Я только понял, что про землю.

Червонець

— Ну, что пулями вспахать, кровью полить, так и вырастет...

Мартинов

— Картошка?

Червонець

— Да война вырастет, что же еще. Все всех перестреляют, людей и не останется.

Мартинов

— А ты людей-то давно видел? Нет их