Читати книгу - "Люди і тварини"

Кількість авт збільшувалась, рух густішав і сповільнював. Уже нічого, жодних жител, жодних управних піль. Де-не-де водяні розливи, де-не-де лісок і хаща, річка й мокравина. Ніде нікого на просторих полях. Крутий поворот: наче з-під землі появляються будинки, загорожі, водоймища й люди. Багато людей. Так багато, що тяжко їм десь примістити вози. Через дорогу просторе поле обмежоване лісом. На полі гуси.

Тисячі їх! Ходять не поспішаючи, раз в один бік, то в другий. Інші шолопають і гладять пір’я. Щось клюють на землі.

З будинку виходить пан Майнер. То наймолодший Жаспер, син Джека Майнера, основника цього прибіжища для перелетної птиці. Пів століття тому, цей приятель тварин, приютив тут птахів, що відлітали: гусок, лебедів, качок і менших пташок. Летіли здалеку, з півночі й тут находили захист і харч і відпочинок. Тут вони збиралися до відлету.

Пан Жаспер іде здовж ліса. Усі голови повертаються в його напрямі. Ворушиться поле густо покрите гусками. І подається за ним. Йдуть усі, маршують. Голови простягнені. Пан Жаспер повертається і вони теж ідуть тепер. Тисячі їх до одної людини. Всі вони знають його.

При дорозі музичний інструмент. Скринька. Її заряджують. ' Озивається поважна, наче релігійна мелодія. Під її звук підносяться стада й стада й вкривають небо. Літають, кружляють і небо чорніє від них. Невже гуси так відповідають на музику?!

Над’їздять вози наладовані кукурудзою. Стадо за стадом вони летять поза огорожу, на поле, де люди сиплять їм золоте життєдайне зерно. Вони вкривають сусідні поля, багна, чагарники, озерця і потоки. Все тут для них, тих утомлених мандрівників. Летять здалеку, аж з над затоки Гадзон, з усіх околиць північної Канади. Вони в дорозі до середущої Америки, полудневих країн Сполучених Держав. Там зимуватимуть.

Джек Майнер, творець цього захисту був звичайним сільським хлопцем. Жив і зростав у цій тут хаті. Тут серед піль і мокравини він зачав помічати птахів і читати Велику книгу природи. Він цитував вірш із св. Письма: «Він сидить поруч мене у гущавині й розкриває книгу знання. Він повертає сторінки дуже помало, щоб мої короткозорі очі могли бачити».

І він бачив: що люди винищують тварин і що їхня кількість щораз зменшується, що цивілізація є ворогом тварин. Що вони є не лиш засобом харчів для людини, але й окрасою нашої землі. Що в постійній боротьбі ґатунків одні винищують одних і слабші, менше цінні, улягають сильнішим. Що неправдою є, наче б у природі панувала рівновага й вона сама вирівнювала стан своїх тварин. Бо поміж неї і тварин увійшла цивілізація, масові лови, затроєні води й дерева, отрутне повітря, і далека дорога перед птахами, що летять на південь.

Хотілося Джекові знати, куди й якою дорогою летять вони. Хотілося допомогти їм. На його полях вони осідали безстрашно, відпочивали й він годував їх. Ловив у сітки та клав на їхні ноги алюмінієві обручки. На них цитата з св. Письма, дата й адреса захисту Майнера. Хто, в якій країні, застрілив таку птицю посилав обручку, та описував місце чи умовини, де воно сталося. Так Майнер вивчав куди летять і спинюються його захисники. Читав велику книгу Природи.

Дні й ночі він і три його сини обручкували птахів, відчитували, складали мапи й графи. Спершу це була одна пара птахів, потім пів тузеня, потім тисячі й сотні їх.

Старий пан їздив з доповіддями, вчив людей і збирав гроші на вдержання свого захисту. Докуповував ґрунти, сіяв і управляв кукурудзу, своїми матеріялами підсилював університети. Його приют поширювався. Але всі вони, його птахи ніколи не сідали на полях сусідів. Як вони знали, де межа між пристановищем богобоязливого мужа й їхнього приятеля, і полями звичайних людей, що держать у руці рушниці?

Мандруючи по Америці, Джек Майнер промовляв у всіх більших містах, у найбільших залях, аж поки люди не зрозуміли його, того старого пана, що вчився із святої книги Природи.

Закони, датки, записи… найвища англійська відзнака.

Захист поширювався, його взяла в опіку держава, ним стали опікуватися опікуни. Бо не стало старого пана, що любив мандрівну птицю. Його завдання стали сповнювати сини, а з них наймолодший, Джаспер. Він сам заобручкував шістдесять тисяч гусок і п'ятдесят тисячі в качок. Але з неба, в якому відпочиває батько консервації, — так його назвали ті, що оцінювали його працю і пішли його слідами, — дивиться на своїх синів, на людей, що зрозуміли його й благословить їхнє діло. Благословить усі захисти, багато їх, що постали за його почином чи зразком у Канаді, у Америці, в багатьох заморських країнах. Їх засновували люди, що покористувались Майнеровим досвідом знали вже, як летять птахи й де їм потрібно відпочинку й харчів.

Галя і Михайло читали цю історію і тепер дивилися на тисячі птиць, що вкрили поле. Якже тут пізнати, котра їхня пара, коли вони всі однакові? І вона мала обручки на ногах. З них пан Майнер читав, що ті самі гуси прилітали до його захисту продовж п’ятнадцятьох, а то й двадцятьп’ятьох років.

Тиха мелодія неслась і стелилася під сонцем, що сідало поза обрій. Ґеґанням втоми гуси прощали його. Завтра воно зійде для них і день покличе їх до мандрівки — льоту.

Летіло низько стадо. Пара відлучилась від нього й обнизилась. Кружляла понад головами людської пари. І кликала. Може кликала своїх добрих господарів до мандрівки з ними? А може кидала їм останній привіт.

— Гусі, гусі, гусі! — закликали обидвоє.

Ще хвилю кружляли й ґеґали. Але до них долітав крик стада. Тож підбились і полетіли в слід за ним.

Ніч насувалась на приют для птиць. Покрила їх густим покривом.

Вмовк клич диких гусей, що спинились тут, де люди вдержують для них приют.