Читати книгу - "Людина дивиться в завтра"

півкулі до другої. Не змовляючись, ми думали про те ж саме «про майбутнє космічних рейсів, про те, що, певно, недалеко той час, коли на зміну літакам прийдуть космічні кораблі, що перевозитимуть пасажирів і вантажі… Ближній космос теж буде розкреслений трасами космічних кораблів, як розкреслено нині повітряний простір пучками авіаліній», «писали льотчики-космонавти А. Ніколаєв та П. Попович.

Що ж буде потрібно, щоб налагодити постійне сполучення між континентами через «космічний міст»? Пасажирські, поштово-вантажні кораблі-супутники, а також літаки, здатні вилітати за межі атмосфери й повертатись назад. Неясно ще, як їх назвуть «космольотами чи ракетопланами, орбітальними літаючими апаратами чи геокосмічними ракетами. Важливо інше: пасажир недалекого майбутнього зможе справді швидко, як у казці, переноситись на багато тисяч кілометрів.

Чи означає це, що повітряні подорожі взагалі застаріють?. Що в атмосфері пройде лише найкоротша частина шляху літальних апаратів, а всі основні траси припадуть на ближній космос? Звичайно, ні. Як і дотепер, збережеться реактивна пасажирська авіація далекої дії та авіація місцевих ліній.

Разом з тим зміняться умови далеких подорожей у повітрі. Не вісім-десять, а сотня-півтори кілометрів висоти «така буде максимальна стеля. Не в тропосфері, ба навіть не у стратосфері, а в іще вищих шарах повітряного океану ширятимуть літаки майбутнього.

Які ж вони будуть, ці літаки? Мабуть, зовсім нових форм і працюватимуть на абсолютно нових джерелах енергії. Буде створено нову, надвисотну авіацію.

Задовго до появи супутників та ракет письменники почали мріяти про ракетний транспорт «швидший порівняно з іншими видами. Лише ракета здатна за кілька хвилин перелетіти з Москви до Ленінграда, за півгодини «з Москви на Далекий Схід, і тільки корабель-супутник облітає земну кулю за рекордно короткий час.

«Наземний» ракетний транспорт дозволить швидше перевозити пошту. Перші спроби вже зроблено. Ракети скидали вантаж, а літаки перехоплювали його в повітрі. В майбутньому ракетні системи застосовуватимуть частіше. Ракетна пошта буде, мабуть, не лише найшвидша, а й найдешевша.

Автор фантастичного нарису «В ракеті через океан» В. Шлер ще 1929 року зобразив картину трансатлантичного ракетного перельоту. Це, власне, космічна подорож в мініатюрі. Хай вона триває всього двадцять шість хвилин, але пасажир відчуває те ж саме, що й справжній космонавт. Його притискає до сидіння перевантаження при зльоті, а під час заатмосферного стрибка він перебуває в стані невагомості. Погляд в ілюмінатор відкриває перед ним вражаючі види Землі з великих висот, Землі-планети.

Що являтиме собою корабель для таких рейсів? Ясно, що наприкінці двадцятих «початку тридцятих років не можна було завбачити цього детально. Адже коли Жуль Верн писав «Двадцять тисяч льє під водою», то перші, щоправда, дуже недосконалі, підводні човни вже існували. В «Робурі-завойовнику» знайшли відображення тогочасні суперечки між прихильниками повітроплавання і прибічниками авіації, хоч вона ще тільки зароджувалась. Літаки, автомобілі та» підводні човни вже були, коли Жуль Верн створював роман «Володар світу», в якому змальовано універсальний всюдихід.

Коли ж починали фантазувати про наддалекі ракетні рейси, про міжконтинентальні ракетні зв’язки, технічні ідеї ще тільки зароджувались. Якраз тоді К. Е. Ціолковський опублікував свою видатну працю про складені ракети. Саме вони виводять тепер на орбіти кораблі-супутники. Через три роки по тому, як вийшла праця Ціолковського, наш відомий учений і інженер Ф. А. Цандер розрахував траєкторії польотів ракет, що проходять дуже високо над землею. І значно пізніше з’явились провісники майбутнього транспорту, ракетні системи, які набирають швидкостей, достатніх для створення штучних місяців.

Героя фантастичного нарису Шлера переносить через океан (за двадцять шість хвилин!) висотний ракетоплан. Він «зовні нагадує звичайні цивільні літаки, всередині яких обладнано кабіни для пасажирів». Про ракетоплани говорить і О. Бєляєв, описуючи мандри в стратосфері у своєму романі «Стрибок у ніщо» та в оповіданні «Сліпий політ».

Нині життя починає випереджати фантастику. Збудовано експериментальні ракетоплани, і один з них, створений за кордоном, піднімався на десятки кілометрів угору. Конструкторська думка працює над проектами гіперзвукових літаків. Вони розвивають швидкість до кількох тисяч кілометрів на годину. А поява перших кораблів-супутників поставила на порядок денний недалекого майбутнього польоти ракет, що стануть такими ж звичайними на космічних трасах, як сучасні ТУ, ІЛи та АНи на трасах повітряних.

Гадають, що пасажирські ракетні кораблі підійматимуться до межі атмосфери надшвидкісними літаками.

У найвищих шарах атмосфери, де повітря дуже розріджене і сила вітру незначна, на техніку чекає невичерпний склад енергії. Саме невичерпний, бо влаштувало його Сонце.

Сонячні промені подрібнюють молекули повітря. Частинки сполучаються, утворюючи знову цілі молекули. При цьому виділяється енергія, повертається те, що було взято від Сонця. Розпад іде безперервно, і так само безперервно утворюються все нові й нові частинки, висловлюючись мовою хімії, «вільні радикали.

Якщо примусити радикали сполучатися, можна одержати заощаджену в них енергію. Це зробить каталізатор «приміром, золото чи платина. І тут вже сама собою напрошується ідея атомарного хемосферного двигуна. Атомарного, бо працюватимуть у ньому атоми чи групи атомів, що утворилися з розщеплених молекул. Хемосферного, бо хемосферою назвали ті атмосферні шари, де виникають вільні радикали.

Дія розгортається в каналі прямоточного повітряно-реактивного двигуна. До нього на великій швидкості попадатимуть атомарні гази. Стиснуті швидкісним напором, вони пройдуть крізь покриті золотом чи платиною грати з тугоплавкого металу.

Тут частинки з’єднаються в цілі молекули і виділиться тепло. Ніякого пального не треба, тепло змусить гази витікати крізь вихідну частину двигуна «сопло «зі швидкістю значно більшою, ніж при вході. Виникне реактивна тяга. Літальний апарат полине в хемосфері на величезній швидкості «аж до першої космічної.

Хемосферні літаки за короткий час долатимуть відстані від полюса до полюса і менш ніж за півтори години облітатимуть без посадки всю земну кулю. Хемосферний літак зможе навіть перетворитись на супутника Землі. Які широкі можливості відкриє це для створення заселених навколоземних станцій і зв’язку з ними! Хемосфера виявиться тим трампліном, з якого легко буде здійснювати стрибки в ближній космос.

Однак, щоб попасти туди, де зберігається готове пальне, літакові знадобиться ще один двигун «звичайний. Такий прискорювач не лише закине весь апарат на сотню й більше кілометрів угору, він надасть літакові необхідного розгону, щоб хемосферний двигун запрацював.