Читати книгу - "Гіперболоїд інженера Гаріна"

Одно слово, не минуло й години, як пасажири в кабіні освоїлись і з порожнечею під ногами, і з хитавицею. Гул мотора заважав розмовляти. Дехто надів на голову навушники з мікрофонними мембранами, і поточилася розмова. Навпроти Шельги сидів худорлявий чоловік років тридцяти п’яти у поношеному пальті і картатій кепці, певно, придбаній для закордонної мандрівки.

У нього було блідувате, з тонкою шкірою обличчя, розумний, нахмурений тендітний профіль, русява борідка, рот стулений спокійно і твердо. Сидів він горблячись, склавши на колінах руки. Шельга усміхнувшись подав йому знак. Чоловік надів навушники. Шельга спитав:

— Ви не вчилися в Ярославлі, в реальному? (Чоловік кивнув). Земляк — я вас пам’ятаю. Ви Хлинов Олексій Семенович? (Нахилив голову). Ви тепер де працюєте?

— У фізичній лабораторії політехнікуму, — пролунав у трубку заглушений гулом мотора, слабкий голос Хлинова.

— У відрядження?

— В Берлін, до Рейхера.

— Секрет?

— Ні. У березні цього року нам стало відомо, що в лабораторії Рейхера здійснено атомний розпад ртуті.

Хлинов обернувся всім обличчям до Шельги — очі зі строгим хвилюванням втупились у співбесідника. Шельга сказав:

— Не розумію — не спеціаліст.

— Роботи ведуться поки що в лабораторіях. До застосування у промисловості ще далеко… Хоча, — Хлинов дивився на кублисті, як сніг, поля хмар, що глибоко внизу застилали землю, — від кабінету фізика до майстерні заводу крок невеликий. Принцип насильного розкладу атома повинен бути простий, надзвичайно простий. Ви знаєте, що таке атом?

— Маленьке щось таке, — Шельга показав пальцями.

— Атом у порівнянні з піщинкою — як піщинка у порівнянні з земною кулею. І все-таки ми вимірюємо атом, обчислюємо швидкість обертання його електронів, його вагу, масу, величину електричного заряду. Ми підбираємося до самісінького серця атома, до його ядра. У ньому весь секрет влади над матерією. Майбутнє людства залежить од того, чи зможемо ми оволодіти ядром атома, частинкою матеріальної енергії, величиною в одну стобільйонну сантиметра.

На висоті двох тисяч метрів над землею Шельга слухав дивовижні речі, чарівніші за казки Шехерезади, але вони не були казкою. У той час, коли діалектика історії привела один клас до винищувальної війни, а другий — до повстання; коли палали міста, і прах, і попіл, і газові хмари клубочилися над нивами й садами; коли сама земля здригалася від гнівних криків придушуваних революцій, і, як у давнину, запрацювали у тюремних підвалах диба і обценьки ката; коли серед ночі в парках почали виростати на деревах химерні плоди з висунутими язиками; коли впали з людини так любенько розцяцьковані ідеалістичні шати, — у це дивовижне і титанічне десятиліття поодинокими світочами горіли чудові уми вчених.

Аероплан знизився над Ковно.[18] Зелене поле, зрошене дощем, швидко помчало назустріч. Апарат прокотився і став. Зіскочив на траву пілот. Пасажири вийшли розім’яти ноги. Закурили цигарки. Шельга осторонь ліг на траву, закинув руки, і дивно було йому дивитися на далекі хмари з синюватими днищами. Він щойно був там, летів серед снігових легких гір, над блакитними провалами.

Його небесний співбесідник, Хлинов, стояв, легенько горблячись у протертому пальтечку, біля крісла сірого рубчастого птаха. Людина як людина, — навіть кепка з Ленінградодягу.

Шельга розсміявся:

— Здорово все-таки, забавно жити. Хай йому чорт, як здорово!

Коли злетіли з ковенського аеродрому, Шельга сів біля Хлинова і розказав йому, не називаючи нічиїх імен, все, що знав про надзвичайні досліди Гаріна і про те, що ними дуже, певно, зацікавлені за кордоном.

Хлинов спитав, чи бачив Шельга апарат Гаріна.

— Ні. Апарата ніхто ще не бачив.

— Значить, все це — у сфері здогадів та припущень, та ще прикрашених фантазією?

Тоді Шельга розказав про підвал на зруйнованій дачі, про порізані шматки сталі, про ящики з вугільними пірамідками. Хлинов кивав, підтакував:

— Так, так. Пірамідки. Дуже добре. Розумію. Скажіть, коли це не дуже секретно, — ви не про інженера Гаріна розказуєте?

Шельга хвилину мовчав, дивлячись в очі Хлииову.

— Так, — підтвердив він, — про Гаріна. Ви його знаєте?

— Дуже, дуже здібна людина, — Хлинов зморщився, ніби взяв у рот кислого. — Надзвичайна людина. Але — поза наукою. Честолюбець. Цілком ізольована особа. Авантюрист. Цинік. Задатки генія. Надмірний темперамент. Людина з дивовижною фантазією. Але його надзвичайний розум завжди збуджений низькими бажаннями. Він досягне багато чого і закінчить чимось на зразок безпробудного п’янства чи спробує жахнути людство. Геніальній людині більше ніж будь-кому потрібна якнайсуворіша дисципліна. Надто відповідально.

Червонуваті плями знову спалахнули на щоках Хлинова.

— Ясний, дисциплінований розум — величезна святиня, чудо з чудес. На землі — піщинка у всесвіті — людина — всього одна більйонна найменшої величини. І у цієї умоглядної частинки, що живе в середньому шістдесят обертів землі навколо сонця, — розум, який охоплює увесь всесвіт… Щоб осягнути це, ми повинні вдатися до мови вищої математики. Так от, що ви скажете, коли у вас із лабораторії візьмуть який-небудь дорогоцінний мікроскоп і почнуть ним забивати цвяхи? Саме так Гарін поводиться зі своїм генієм. Я знаю — він зробив велике відкриття в галузі передавання на відстань ультрачервоних променів. Ви чули звичайно, про промені смерті Гріндель-Матьюза?[19] Промені смерті виявилися справжнісінькою нісенітницею. Але принцип правильний. Теплові промені температури тисячі градусів спрямовано паралельно — жахливий засіб для руйнування та військової оборони. Весь секрет полягає у тому, щоб послати не розсіюваний промінь. Цього досі ще не було досягнуто. З ваших розповідей, видимо, Гаріну пощастило збудувати такий апарат. Якщо