Читати книгу - "Брати, або Могила для «тушки»"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я у це не тільки вірю, я про це вголос говорю. Мене за це навіть хотіли зі школи виключити, — бідкався Софокл. — Але мене це зовсім не хвилює. Усі ці шкільні підручники — просто полова.
— А з чого ти вчишся? — виходило уже імпровізоване інтерв’ю. — На книжки не можна нарікати.
— А де їх тут, у Задвірцях, взяти, мудрих книжок? У бібліотеці лише небилиці про Павку Корчагіна чи якихось героїв, яких цінять за те, що вони багатьох людей убили. А я черпаю інформацію з Інтернету. Нині всі знання людства можуть поміститися у кишені, у смартфоні «Епл» останнього покоління. Нині мій ровесник, якщо хочете, може володіти знаннями більшими, ніж президент США п’ятнадцять років тому, найбільш поінформована людина на планеті. Усе дуже просто — усе так, як писав Вернадський.
Що тебе чекає, дитино ти світлоголова? Підеш у світ широкий і побачиш, як далеко зайшло людське звиродніння. Хоча за цим видовиськом не треба добиратися аж до столиці. Треба було порадити директорові школи організувати екскурсію школярів у бункер Гоші.
— І як так сталося: земля всесвітнього генія Вернадського і цілковите розумове і моральне виродження на ній? Перетворення людей на мавп. Гуманітарно-цивілізаційна катастрофа у центрі континенту, коли правлять бал лицарі золотого унітаза. Одного з цього унітаза зігнали, але ще тисячі сидять на них і вичавлюють свої ненаситні кишківники. — Василь чи не вперше мав із ким поговорити на найвищих інтелектуальних щаблях.
— Ми з вами хоч і з однієї планети прибули сюди, на Землю, але ви, я бачу, песиміст. А я дивлюся на це оптимістично. Як сказано у вченні майя, ніч перед світанком буває найтемнішою. Нам відкривається вікно нової космічної енергії, тому перед тим так потемніло.
— Не задирай носа, оптимісте, бо до мене тужила за добром Леся Українка. Не йдуть мені останнім часом її сумні, як мереживо чорними нитками, рядки:
Ніч темна людей всіх потомлених вкрила Під чорні, широкії крила. Погасли вечірні огні; Усі спочивають у сні. Всіх владарка ніч покорила.І коли воно розвидниться, синку?
— Уже розвидняється. Раз я тут. І ви. І чому ви далі не цитуєте:
Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала! Не бійся досвітньої мли, — Досвітній огонь запали, Коли ще зоря не заграла!Хоча що там майя — Леся Українка про це знала.
Євстахія Миколаївна тримала у таємниці від Василя, бо знала, яка буде реакція. Зірве він її плани, але чому не спробувати? Бо то було вже несила витримати — слухати цього самородка. Нехай іде туди, де його зрозуміють. Он полюють же американці по всіх світах за мудрими головами. Тільки дурень може радіти, що має газ, а нині єдине багатство — це розум. Нехай би забрали цього Софокла ці Курзвейли. Але як вирватися йому із Задвірців, де дідько «до побачення» каже? І тут з’явилася ідея. І чому її приховувати, коли пішла така розмова. Вчителька підняла руку, як на уроці, й учні притихли.
— Ти знаєш, Васильку, я спочатку хотіла відвести його до твого брата Петра. У нього грошей — кури не клюють. Думаю, попрошу його відправити це диво за кордон на якесь платне навчання у тих гарвардах. Пропаде ж дитя Боже у цій шкаралупі. Треба ж було йому народитися у такому глухому селі.
— Я народився на планеті Земля, і планета є мій дім, а не Задвірці, — перебив різко вчительку Стас.
— Бачиш, як він каже. Так ніхто не каже. І не розуміє.
— Бо у вас, у місцевих, у землян, мініатюрний масштаб мислення, — відчеканив той як прописну істину.
— Не говори так, дитинко, мені страшно стає. Так от — хотіла повести його до брата, щоб виступив спонсором мудрої дитини. А він, Стас, каже: пішли до Петрушки, але до Василя. А я думаю: ну і чим він йому поможе? То Петро багатий у нас, депутат, а у Василя якось не склалося. Бідний, як церковна миша, як усі ми тут, у селі.
— Василь — багатий. Йому належить Всесвіт. — Софокл виглядав уже не як людина, а як кіборг, що чеканить свої фрази відповідно до внесеної у його плату програми. — Він — богоподібна людина. А брат його — людиноподібна мавпа. Вони походять із різних родів гомо сапіенс, хоч і брати. Рід Петра вимирає, вироджується, а роду Василя належить майбутнє.
— І ти віриш, що ми виберемося із того провалля, хлопче?
— Не тільки вірю. Я знаю. Але по дорозі ще тричі мусимо вступити у бій — буде повстання, війна і знову повстання.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брати, або Могила для «тушки»», після закриття браузера.