Читати книгу - "Мій Близький і Далекий Схід"

Присягаюсь, він зрозумів! Бо кивнув, однак не зрушився з місця. Тоді я продовжила:

— Бачу, що ти такий, як ми. Якби постригти твоє волосся і зголити бороду, був би ти красенем, Енкіду!

Він втягнув ніздрями запах моїх парфумів та олії, якою я щедро намастила своє тіло, щоб не дошкуляли москіти. Я спитала:

— Гарно пахне?

Він кивнув.

— А зблизька пахнутиме ще краще. Так пахнуть люди, котрі дбають за свою вроду.

І я вийняла з-за пояса глиняний горщечок з олією:

— Візьми й ти пахнутимеш так само, Енкіду.

А що він позадкував, то я поставила посудину на землю й відступила назад. Ще й обернулась, щоб його не бентежити. Так приманюють дичину. Коли я знову повернулась, Енкіду вже не було. І горщечок теж зник.

Ніртаб був задоволений і похвалив мене:

— Хитра Шамхат! Тільки жінка могла б до такого додуматись. Ну, тепер він твій. — Й додав: — І Урука, звісно…

Брат мій Енкіду засмутився, бо, зачувши інший запах, звірі повтікали від нього. Бідолаха намагався змити запах олії у воді, тер шкіру глиною й жмутами трави, однак нічого не допомагало. І тоді він прийшов до мене…

Батьку Нанно, чи віриш ти, що з тих пір нас з Енкіду поєднав зв’язок, який ніщо не могло розірвати? І хоч чинила я все з благословення богів, моєї волі було тут ще більше. Я прикипіла серцем до дикого Енкіду, і не лише він пішов зі мною, а і я з ним…

Отаке сказала діва Шамхат місяцю Нанні, й не встигла вона закінчити своєї мови, як стегна й живіт стали плоттю. До половини вона стала плоттю. Щоб не скривдити іншого бога, Уту-сонце, вона обізвалась і до нього. Був то особливий бог, прихильний до Більґамеса. І хоч не видно було його на небі, як і місяця, для Шамхат це не мало значення. Боги — скрізь.

Батьку-Угу, що виходиш через Східну браму і входиш у Західну, однаково зичливий до тих, хто на землі, й під землею! Однаково милосердний до степу і до гір, і до землі шляхетної мови. Ти бачиш усе, ти допомагаєш героям, коли вони намагаються віднайти справедливість у Небі-Землі, захищаєш невинних від гніву богів. Батьку! Я не знаю, як розмовляти з богами. Я не жриця, а проста урукська блудниця, і моє серце лежить у твоїй долоні. Ти бачив, як я росла, як рано стала служити Гашанні, як намагалась догодити богам і громаді Урука. Ти був на середині дороги, як я розірвала навпіл своє покривало й віддала половину Енкіду, щоб той не світив голим тілом. Я взяла його за руку і повела спершу до пастухів, разом з Ніртабом, сином мудрого Лу-Піріна, осягати науку бути людиною. Там він уперше спробував хліба і ячмінного пива, брат мій Енкіду, вигодуваний молоком газелей. Він був покірний мені, як ягня, бо звірі від нього повтікали, а ноги ослабли від кохання. Та пастухи миттю зауважили його разючу подібність до енсі Більґамеса, що свідчило про його незвичайне походження. Він нижчий за Більґамеса, казали вони, та либонь дужчий. Якби обітнути Енкіду волосся та поголити підборіддя, вони були б схожі наче вийшли з лона однієї матері. Та я знала, що нас розлучать, як тільки ми прийдемо в Урук, тому вирішила затриматись в гостинних пастухів. Енкіду був їхнім ворогом, але потім став братом. Та й слід було віддячити тим добрим людям за гостинність. Я приголубила Енкіду й сказала:

— Леви і шакали нищать отари цих людей. Кожної ночі, коли ти спиш захмелілий від пива, вони стоять на чатах, палять вогні в степу. Якби тут був Більґамес, він розігнав би вовків і левів, він бився б з ними.

Енсі засопів:

— Леви і вовки — мої брати, як я можу їх проганяти? Та й ти обіцяла мене відвести в Урук, щоб я помірявся силою з героєм Більґамесом…

— Звісно, відведу. Мені час вертатись до свого жіночого діла.

— А що воно таке, жіноче діло? — спитав Енкіду, нерозумне дитя.

— Віддавати своє тіло кожному, хто має вдосталь золота й срібла. Що ми будемо їсти в Уруку, якщо я не працюватиму?

Я думала, Енкіду охоплять ревнощі. Та ні, він тільки спитав мене:

— То це називається віддавати тіло? Якби я мав багато золота й срібла, ти віддала б мені своє тіло, Шамхат?

Я розгубилась, але переборола сміх й відповіла так:

— Богиня Нінсун, мати Більґамеса, повеліла, щоб я стала твоєю першою жінкою, бо вважала, що ніхто в Уруку не зрівняється зі мною в жіночому ділі. Нашу долю визначили на небесах, Енкіду. Срібло й злото тут нічого не важить. І якщо боги побажають, ми розлучимося. Адже, як я вже тобі розповідала, боги нас створили і ми мусимо їх шанувати. У тебе ж немає ні батька, ні матері, і я своїх не пам’ятаю. Тому ми ближчі до богів, ніж інші люди, брате мій Енкіду.

І тут я побачила, й, гадаю, від богів