Читати книгу - "Планета трьох сонць"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вийшовши з тунелю, вони видерлися на уламок скелі, де стояли увечері, і довго мовчки дивились на мерехтливе світло в долині.
Праворуч проти неба вимальовувався вулкан, а з лівого боку обрій заступали дикі скелі.
Звідси в долину спускався кам’яний схил. Кількомастами метрів нижче він губився в непроглядній пітьмі джунглів.
Ми зробили дурницю, як завжди, коли робиш що-небудь поспіхом, — промовив Мак-Гарді. — Не взяли з собою ноктовізорів[3].
З нас цілком вистачить ліхтариків. Закрийте їх блакитними фільтрами, щоб квартяни не помітили нас ще здалеку. Через кілька хвилин зійде Проксима, і можна буде їх знову загасити… Ну, рушаймо. До міста ще кілометрів чотири з гаком, а ми повинні повернутись до ранку.
Вони зійшли з уламка скелі й почали обережно спускатися схилом.
Краус спіткнувся і голосно вилаявся. Його компаньйони злякано озирнулись: повз них, підстрибуючи, прокотився камінь.
Чи тобі повилазило? — напав на нього Мак-Гарді. - І, ради бога, прошу вас, не стріляйте даремно! Тільки в крайньому разі. Квартяни могли б у цьому вбачати напад. Самі знаєте, чим це може скінчитися.
Увійшли у праліс. Ліхтарики ввімкнули на повну силу і старанно освітлювали ними кожен закуток. Світло прожекторів незабаром збудило сплячу природу. Над головами мандрівників прошумів якийсь птах і одразу ж зник у заростях. Через мить він повернувся і почав кружляти над Грубером. Той злякано замахав руками, нагнувся і сховав голову в плечі, мов черепаха.
Краус підскочив і прикладом гвинтівки збив птаха на землю. Мак-Гарді, опам’ятавшись, швидко наступив на нього ногою.
То була дивовижна істота з міцним циліндричним тілом і маленькими товстими крильцями, якими вона трохи нагадувала пінгвіна. Тіло кінчалося круглою головою з широко роззявленою пащею.
Це зовсім не птах, а літаючий ссавець! — міркував Краус. — А як ця потвора літає? Такі крильця навряд чи піднімуть її.
Дивно… — крутив головою Мак-Гарді. — Можливо, вона використовує принцип ракети?.. Але навіщо сушити собі цим голову, — ми ж не на біологічній екскурсії…
Правильно, ходімо далі! — коротко сказав Краус.
Подібних сюрпризів праліс ховав у собі чимало, але нарешті мандрівники щасливо пройшли хащі.
Повернули праворуч. На узліссі росла густа стеблиста трава, в якій увесь час заплутувались ноги. Довелося йти отак ще з кілометр, аж поки вийшли на голу рівнину, що кінчалася скелястим гребенем, — безперечно, вулканічного походження.
Проксима сходить, це дуже добре! — вигукнув Грубер, показуючи на сяйво над скелястим гребенем.
Подорожні зупинились, пригасили ліхтарики і чекали, доки з’явиться червоне світло.
Аж ось раптом Краус припав до землі. Мак-Гарді до болю стиснув руку Грубера, а Грубер затремтів усім тілом.
Усі з жахом дивилися на скелю.
Над нею в сяйві Проксими чітко вимальовувався силует якоїсь людини. За формою голови й тіла можна було подумати, що це — чоловік невисокого зросту, немов одягнутий у довгополий фрак. Він стояв нерухомо і дивився кудись удалину. На круглій голові в нього, здавалось, був капелюх, або він мав великі круглі вуха. Постать була надто далеко, щоб розглянути її детальніше.
Збігали секунди, тяглись хвилини, а постать усе ще не рухалась…
Чи не статуя це часом? — прошепотів нарешті Краус.
Мак-Гарді затулив йому долонею рота, бо дивна постать трохи повернула голову.
Гаууііі, - пролунало в нічній темряві.
Постать повільно підняла руки, а з ними й фрак, підігнула ноги й одірвалась од скелі. Як примара, піднялася в повітря. Фрак перетворився на крила, якими вона кілька разів махнула. Через мить її вже не стало видно.
Повернемось? — затинаючись запитав Мак-Гарді.
Грубер схопився перший і побіг униз зі скелі. Вже біля підніжжя гори він спіткнувся і з зойком упав на землю. Повз нього, не зупиняючись, промчали Краус і Мак-Гарді.
Допоможіть, я зламав ногу! — заволав услід їм Грубер.
Однак його супутники навіть не озирнулись. Мак-Гарді забіг просто в трясовину. Краус за ним. Земля під ними розверзлась; вони одчайдушно махали руками і марно шукали опори, за яку можна було б ухопитись.
Мак-Гарді почав кликати на допомогу. А Грубер тим часом рачки доповз до трясовини.
Собаки, вас слід було б лишити гинути, як ви хотіли це зробити зі мною!
Хапаючи ротом повітря, він з великим напруженням підвівся, стогнучи від болю, зламав з куща довгу гілку, присунувся ближче і простягнув її Мак-Гарді. Той судомно схопився, підтягнувся до берега. Вирвав гілку у Грубера з рук і, тримаючись за кущ, підсунув її до Крауса. Як тільки той вирвався з трясовини, обидва знову кинулися навтьоки.
Грубер схопив камінь і шпурнув його їм навздогін, потім ще і ще…
Мак-Гарді скочив у джунглі, як людина, що зовсім втратила розум.
Десь у кроні дерев почувся глухий удар, і одразу ж по тому він відчув сильний біль у спині. Потім — знову удар. Повз його голову пролетів круглий предмет, — камінь, пожбурений Грубером.
По нас стріляють! — закричав Мак-Гарді до Крауса, ховаючись за товстий стовбур. Зірвавши з плеча гвинтівку, він натиснув на спуск. Джунглями прокотилась голосна стрілянина.
Захищайся, не стій як стовп! — кричав Мак-Гарді.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Планета трьох сонць», після закриття браузера.