Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"

літературний твір для постановки на екрані. Потім сценарист приходить до продюсера (до автора літературного твору він не приходить ніколи), який має звичку автоматично відкидати перший чернетковий варіант сценарію, переконаний, що сценарист може зробити й ліпший. Минають ще тижні та місяці, протягом яких юне обдарування або досвідчений професіонал (середини тут не існує) не спить ночами, підтримуючи своє натхнення багатьма літрами кави, переробляє кожну зі сцен, що їх продюсер знову повертає йому на доопрацювання або змінює до невпізнання («Якщо він може написати краще, ніж я, то чому він цього не робить?» — запитує себе сценарист. Але в цю мить він згадує про свою платню й повертається до комп’ютера, особливо не сперечаючись).

І ось нарешті текст майже готовий, після чого продюсер просить сценариста прибрати всі можливі політичні натяки, які можуть роздратувати консервативно налаштовану публіку, та збільшити кількість поцілунків, бо це подобається жінкам. І подбати про те, щоб історія мала початок, середину та кінець і героя, спроможного розчулити глядачів до сліз своєю відданістю та готовністю до самопожертви. Щоб хтось утратив дорогу людину на самому початку фільму й віднайшов її в кінці. По суті, зміст більшої частини сценаріїв можна вмістити в один рядок.

Чоловік кохає жінку. Чоловік втрачає жінку. Чоловік віднаходить жінку.

Дев’яносто відсотків кінофільмів є варіаціями цього рядка. Фільми, що відхиляються від такого правила, доводиться начиняти великими порціями насильства та спецефектів, щоб зробити приємність публіці. Формула успіху давно винайдена й багаторазово перевірена; і ліпше не наражати себе на зайвий ризик.

Куди ж тепер іде продюсер, озброєний сценарієм, який, на його думку, вже відповідає всім вимогам?

До студії, яка пообіцяла профінансувати проект. Але на студії вже довга черга фільмів, призначених для демонстрації в кінозалах, які порожніють із кожним роком. Тому продюсера просять або зачекати трохи, або знайти незалежного дистриб’ютора, — але спершу підписати ще один контракт велетенського обсягу (в якому будуть передбачені навіть права на демонстрацію фільму «поза межами планети Земля»), — що взяв би на себе відповідальність за гроші, які доведеться витратити.

«І саме в цю мить на сцену подій виходить така людина, як я». Незалежний дистриб’ютор, якого не впізнають на вулиці, але якого негайно впізнають на всіх прийомах та вечірках кіноіндустрії. Чоловік, який не відкривав тему, не контролював написання сценарію, не вклав досі у справу жодного цента.

Джавіц — посередник. Він — дистриб’ютор!

Він приймає продюсера у своєму маленькому кабінеті (той факт, що він має великий приватний літак, будинок із басейном, що його запрошують на всі важливі заходи, що відбуваються у світі, нічого не означає; усе це служить лише для його особистого комфорту) і не пропонує йому навіть склянку мінеральної води. Він забирає в нього диск і відвозить його додому. Хвилин п’ять читає сценарій, якщо він йому подобається, то дочитує до кінця — але це трапляється один раз на сотню пропонованих йому проектів. У такому разі він витрачає десять центів на телефонний дзвінок і повідомляє продюсеру, що той може прийти такого-то числа о такій-то годині.

«Ми підпишемо договір, — каже він таким тоном, ніби робить співрозмовникові велику послугу. — Я беру на себе відповідальність за розповсюдження фільму».

Продюсер намагається вступити в переговори. Намагається довідатись, у яких залах демонструватиметься фільм, у скількох країнах, на яких умовах. Запитання абсолютно марні, бо він уже знає, що почує у відповідь: «Усе залежатиме від випробувань на тестових групах публіки». Фільм демонструватимуть для представників різних прошарків суспільства, що добираються спеціалізованими компаніями з вивчення ринку. Результати такого показу аналізуються тими ж таки професіоналами. Якщо результат буде позитивний, дистриб’ютор витрачає ще десять центів на дзвінок продюсерові, й уже наступного дня Джавіц приймає його з уже підготовленими трьома примірниками велетенського контракту. Продюсер просить надати йому час для того, щоб його адвокат ознайомився зі змістом контракту. Джавіц відповідає, що він нічого не має проти, та позаяк йому треба закривати програму сезону, то він не може гарантувати, що, коли продюсер повернеться до нього з уже прочитаним контрактом, він на той час уже не підбере для себе іншого фільму.

І тоді продюсер капітулює. Він знайомиться лише з тим пунктом контракту, де вказано суму, яку він одержить. Вона його задовольняє, й він підписує документ. Він не хоче втратити цю нагоду.

Минуло вже багато років відтоді, як він уперше зустрівся з письменником, щоб обговорити цю тему, й він уже забув, що тоді поставив автора в таку саму ситуацію, в якій тепер опинився сам.

Усе суєта, усе суєта суєт, і немає нічого нового під сонцем, як сказав цар Соломон ще три тисячі років тому.

Дивлячись, як павільйон наповнюється гостями, Джавіц знову себе запитує, щó він тут робить. Він контролює понад п’ятсот кінозалів у Сполучених Штатах, має контракти на ексклюзивне користування ще п’ятьма тисячами залів у всіх інших країнах світу, власники яких зобов’язані купувати в нього все, що він їм пропонує, навіть ті фільми, які зовсім не мають успіху. Вони знають, що один популярний фільм може з лишком компенсувати збитки від п’ятьох інших фільмів, які не збирають достатньої кількості глядачів. Вони залежать від Джавіца, незалежного дистриб’ютора великого масштабу, героя, який спромігся зламати монополію великих кіностудій і перетворитися на легенду у світі кінобізнесу. Ніхто ніколи його не запитував, як йому вдалося здійсни ти цей подвиг; оскільки він і тепер гарантує один великий успіх на п’ять провалів (а найбільші з кіностудій гарантують лише один успіх на дев’ять невдач), то це питання відпало само собою.

Але Джавіц знає, як йому пощастило домогтися такого успіху. І тому ніколи не розлучається зі своїми двома «друзями», які в ці хвилини відповідають на телефонні дзвінки, призначають зустрічі, приймають запрошення. І хоч обидва мають нормальну будову тіла, зовсім не схожі на тих горил, які охороняють вхід, вони варті цілого війська. Вони пройшли тренування в Ізраїлі, служили в Уганді, Аргентині й Панамі.