Читати книгу - "До побачення там, нагорі"

Альберт ухопився за голову. Що буде, коли їх звинуватять у підробці та використанні фальшивих документів? (А заразом і якихось смертних гріхів, про які вони і гадки не мають.)

Альберта вже почало лихоманити. Ще перед війною його часом трясло від страху, як ото тремтять від холоду. Він знову подивився на годинник — час минав швидко. А він і досі ламає руки над тими реєстрами, гортаючи сторінки!

Альфред Дюбуа. Народився 24 вересня 1890 року. Помер 25 жовтня 1918-го. Одружений, двоє дітей, родина живе в Сент-Пурсені.

Господи, що ж робити? Власне, він нічого Едуардові і не обіцяв, він просто сказав: «Я спробую». А це ще ніяк не зобов’язання, це просто слова. Це... Альберт думав над визначенням, а сам продовжував гортати сторінки.

Луї Еврар. Народився 13 червня 1892 року. Помер 30 жовт­ня 1918-го. Повідомлення про смерть має бути передане батькам у Тулузу.

Як це він так погано продумав свій план? Він просто, як божевільний, кинувся виконувати свої обіцянки з найкращими намірами... А воно он що виходить... Таки мама його мала рацію...

Констант Гужу. Народився 11 січня 1891 року. Помер 26 жовтня 1918-го. Одружений. Місце проживання — Морван.

Альберт підвів очі. Навіть годинник був проти нього — він пришвидшив свій хід. А як же інакше — вже давно час. Дві великі краплі поту впали на реєстр, він подивився, чи нема промокального паперу. Потім глянув на двері, перегорнув сторінку. А коли двері зараз відчиняться — що він скаже?

І раптом... є!

Ежен Лярів’єр. Народився 1 листопада 1893 року. Помер 30 жовтня 1918-го, напередодні свого дня народження. Еженові було майже двадцять п’ять. Повідомлення про смерть має бути передане соціальній службі.

Оце вже було справжньою знахідкою! Батьків — немає, повідомлення просто передадуть адміністрації, тобто — нікому.

Хутчіше! Десь щойно були тут коробки з військовими посвідченнями... Йому вистачило кількох хвилин, щоб відшукати свідоцтво Лярів’єра, — все поки що складалося непогано. П’ять хвилин по першій. Гросжан — важкий черевань, він полюбляє їсти багато. Не треба квапитись, він точно з’явиться не раніше, ніж пів на другу. Ну що ж, тепер до роботи!

До посвідчення Лярів’єра було прикріплено половину нагрудного жетона, інша половина залишилася на тілі. Або її прибили до хреста (це вже неважливо). З фото Лярів’єра дивився звичайний хлопець з обличчям, яке точно ніхто не впізнає, якби йому вирвало нижню щелепу. Альберт сховав посвідчення в кишеню. Схопив два інших, що першими потрапили під руку, і теж поклав їх в іншу кишеню. Загубити одне посвідчення — це неприємність, а втратити кілька — це вже повний завал. Але під час війни чого не буває. Треба змінити запис у реєстрі, ось чорнильниця, ручка. Треба вдихнути глибше, щоб перестати тремтіти...

Він написав «Едуард Перікур» (перевірив дату народження, дописав її, а також поставив відповідний реєстраційний номер) і далі дописав: «Убитий 2 листопада 1918 року». Потім поклав військове посвідчення Едуарда в коробку загиб­лих. (Згори, разом з половинкою його нагрудного знака, де вказано його дані та реєстраційний номер.) Через тиждень-другий його родині повідомлять, що син (брат) помер смертю героя. Формуляри — не проблема. Залишається лише додати прізвище мертвого — просто і зручно. Навіть при погано організованих військових діях адміністрація рано чи пізно налагоджує свою роботу.

Чверть на другу.

Тепер — все піде швидше. Він уже бачив, як працює Гросжан, і знав, де знаходяться основні реєстри. Переконався, що в зошиті із поточними записами про виписку дубліката на трансфер Едуарда він зареєстрований останнім. Альберт бере з самого низу стосу чистий зошит. Ніхто ж не перевірятиме нумерацію. Поки помітять, що бракує одного направлення в зошиті, війна вже закінчиться (і навіть буде час розпочати наступну). Зараз він швиденько оформить дублікат направлення на трансфер Ежена Лярів’єра. Вже ставлячи печатку, він відчув, що його заливає потом.

Він швиденько повернув усе на свої місця, кинув останній погляд на кімнату, чи нічого підозрілого по собі не залишив, і прилип вухом до дверей. Жодного звуку, хіба що здалека. Він вийшов, замкнув двері, сховав у одвірку ключ і, торкаючись стіни, хутко пішов геть.

Щойно в ім’я Франції помер Едуард Перікур.

А воскреслий із мертвих Ежен Лярів’єр тепер довго житиме, щоб про це пам’ятати.

Едуард важко дихав, крутився на всі боки, і якби не був прив’язаний по руках і ногах, то перевертався би з одного краю ліжка на інший. Альберт тримав його за плечі, за руки і в деталях усе розказав йому. «Тепер тебе звати Ежен — сподіваюсь, тобі сподобається, бо нічого іншого в продажу не було». Але це вже його проблеми. Альберт все ще думав, як же хлопець зможе сміятися, коли йому захочеться...

Ну, нарешті, за ним приїхали.

Альберт зразу зрозумів, що чорний задимлений фургон, що припаркувався в дворі, — це те, чого він чекав. Навіть не прив’язавши Едуарда, він кинувся до дверей. Біг коридором, перестрибував через сходинки, щоб гукнути медбрата, який з документом у руці вже шукав, до кого би звернутися.

— Це щодо трансферу? — спитав Альберт.

Хлопець кивнув, Альберт зітхнув з полегшенням. До них приєднався і водій. Вони піднялися догори, несучи ноші, краї яких були обгорнуті тканиною довкола дерев’яних ручок. Альберт провів їх коридором до палати.

— Попереджаю — там не пахне парфумами...

Опецькуватий санітар лише знизав плечима — вони звикли.

— Таки й справді... — сказав він, відчинивши двері.

Авжеж, навіть Альберт, коли повертався, то ледве стримував нудоту від гнилого запаху.

Вони розклали ноші на підлозі. Товстий, той, що командував, поклав документ на узголів’я ліжка. Еге, тут не перетягнеш так просто. Один схопив хворого за ноги,