Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

Kwestia ukraińska w polityce polskiego rządu i podziemia w latach 1939–1944. Dokumenty // Zustriczi. — 1990. — № 3–4. — S. 141–172; Akcja «Wisła». Dokumenty / Opracował E. Misiło. — Warszawa, 1993; Drozd R. Droga na zachód. Osadnictwo ludności ukraińskiej na ziemiach zachodnich i północnych Polski w ramach akcji «Wisła». — Warszawa, 1997; Drozd R. Polityka władz wobec ludności ukraińskiej w Polsce w latach 1944–1989. — Warszawa, 2001; Siwicki M. Dzieje konfliktów polsko-ukraińskich. — T. 1–3. — Warszawa, 1992–1994; Mokry W. Nie wojskowy lecz polityczny cel wysiedleńczej akcji «Wisła» w 1947 r. // Problemy Ukraińców w Polsce po wysiedleńczej akcji «Wisła» 1947 roku / Pod red. W. Mokrego. — Kraków, 1997. ">[92], які належать до окремої групи дослідників у польській історіографії. Вони, як правило, акцентують увагу не на тому, потрібна була ця акція чи ні, а намагаються довести, що загони УПА на території Закерзоння вели, головним чином, оборонні бої, тоді як польські комуністи реалізовували довоєнні шовіністичні політичні концепції ендеків (Строніцтво народове) щодо вирішення проблеми української меншини в Польщі.

Неправдивим, на думку деяких з них, є також погляд, що діючі в Польщі сотні УПА прийшли із Західної України, а депортація українців у 1947 р. стала помстою за вбивства поляків у 1943–1944 рр. на Волині та у Східній Галичині. Таким чином, вважає, наприклад, Роман Дрозд, ще й досі польському суспільству нав’язуються погляди про провину самих українців і цим морально виправдовується примусове переселення цивільної людності, проведене в рамках операції «Вісла» із застосуванням незгідного з міжнародним правом принципу колективної відповідальності.

Р. Дрозд разом з деякими іншими польськими істориками (Т. Ольшанський, Г. Мотика), на нашу думку, цілком слушно стверджує, що конфлікт у Західній Україні відбувався між українцями і поляками, що там проживали, між УПА й АК. Тому не мають відповідати за ті трагічні події українці в Польщі, які не брали в них участі, не можна засуджувати і карати за це весь народ. Польські комуністи в цьому випадку не керувалися помстою за Волинь, хоч їхня пропагандистська машина і намагалася це довести. Останні, не маючи надійного опертя в суспільстві, хотіли підіграти і тим самим сподобатися полякам, які у більшості вороже ставилися до українців та висловлювалися за їхнє виселення[93].

З приводу останнього твердження Р. Дрозда про те, що польські комуністи у своїх діях не керувалися помстою за Волинь, варто, однак, зауважити таке. Інший відомий польський дослідник українського походження, що заклав солідну документальну основу під вивчення цієї проблематики, Євген Місило у вступі до збірки документів «Акція “Вісла”» підкреслює, що, на його погляд, антилюдяний характер переселень українців у 1945–1947 рр., безсумнівно, мав зв’язок із спрямуванням до акції дивізій, сформованих з поляків, які походили із Західної України, зокрема з Волині. На підтвердження цієї думки він, наприклад, цитує рапорт комісії Генштабу Війська Польського від 30 січня 1946 р. у справі зловживань, допущених 3-тьою Поморською дивізією піхоти: «Окремо варто згадати про акти мордувань українців. Ті, хто їх здійснює, керуються почуттям помсти»[94].

На цей, до речі, аспект українсько-польського конфлікту тих часів звертають увагу і деякі українські історики. Наприклад, Я. Дашкевич дотримується такої думки: «Слід відверто сказати правду, що це був акт (акція «Вісла». — І. І.) помсти за велику волинсько-галицьку програну війну. Акт помсти, що виявився у застосуванні принципу збірної відповідальності до цивільного населення лише тому, що воно було українським, а не до безпосередніх винуватців». І далі: «Правда, тут треба внести певну поправку на ментальність. Не лише помста за Волинь і Галичину, але й за те, що український народ був нечемний, підступний і невдячний»[95].

Останню групу праць польської історіографії, яку слід згадати, становлять збірники документів та коментарі упорядників до них, що були видані у післявоєнний період емігрантськими полоністичними дослідницькими установами, зокрема Інститутом історії ім. ген. Сікорського та Центром дослідження польського підпілля (Studium Polski Podziemnej) у Лондоні[96]. Вони містять чимало інформації стосовно діяльності як АК, так і українських збройних формувань у 1942–1945 рр. на землях спільного проживання українців і поляків.

Видавництво «Культура», що при польському Літературному інституті в Парижі, регулярно видає квартальних «Історичні зошити» («Zeszyty Historyczne»), де систематично публікуються статті з українсько-польської проблематики часів війни[97].

Таким чином, навіть за наявності вагомого внеску української і зарубіжної історіографії в наукову розробку вищезазначеної теми переконані, що вона потребує подальших досліджень з використанням додаткового документального матеріалу, нових методологічних підходів, нетрадиційної постановки та розгляду проблем українсько-польських взаємин у роки Другої світової війни і зокрема тих аспектів цих взаємин, що пов’язані зі збройним протистоянням.

Розділ II
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

У будь-якому конфлікті між націями ніколи не буває так, щоб негідники були по одному боці, а герої по іншому.

(З книги російського історика Г. В. Вернадського «Монголи і Русь». — Тверь, 1996.)

Джерельну базу пропонованого дослідження становить широке коло документальних матеріалів з українських та польських архівів, значна частина яких публікуються вперше.

Величезна кількість архівних джерел, що