Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

аж ніяк не є причиною бідності афроамериканців. Історичні причини злиденного становища темношкірих навряд чи варто повторювати: рабство, насилля, розрив родин, ізоляція, систематична дискримінація і т.ін. Нині ціла низка чинників впливає на подальше існування бідності серед темношкірих: школи, які не можуть дати освіту, банки, які відмовляють у кредитах, роботодавці, які не наймають або не підвищують, і сам факт, що третина темношкірих молодих чоловіків у цій країні за ґратами або достроково звільнені340. Це взагалі не означає, що відсутність групового наративу вищості стає на заваді успіху окремо взятого афроамериканця. Вона просто створює додаткову перешкоду, невигідне психологічне і культурне становище, чого найуспішнішим групам в Америці не доводиться долати.

Ба більше, теорія Трьох сил дає змогу для ще одного спостереження, з яким набагато важче мати справу чи бодай його просто визнати.

Офіційною мантрою в Америці була рівність — як мінімум із часів судового процесу «Браун проти управління освіти» і актів 1960-х років про громадянські права. Американський ідеал рівності можна критикувати як нездійснений — дехто може навіть називати його лицемірним — однак за буквою він чіткий і сповнений гідності. Усі люди рівні, усі раси рівні, кожна група нічим не гірша за будь-яку іншу.

Однак темний секрет полягає в тому, що групи, які досягли в Америці надзвичайного успіху, не кажуть собі «Ми на рівні з іншими». Вони кажуть собі, що кращі.

І в цьому парадоксальному сенсі рівність не є чесною стосовно афроамериканців. Вищість — це той наратив, у якому Америка невтомно відмовляла своєму темношкірому населенню і який вона витискала з нього не лише за старих часів рабства і «законів Джона Кроу», але так само і за нової ери рівності, коли всі мають плазувати перед ідеєю, що між різними расовими групами немає різниці. «Ми — вищий народ», — такого переконання Америка послідовно і свідомо намагалася позбавити темношкірих відтоді, як американські поселенці купили перших привезених із Африки рабів, ідо часів рішучих дій, перевірки добробуту, звинувачення білих і масових ув’язнень.

Одна річ — коли група з тривалим відчуттям вищості дає клятву вірності ідеям всезагальної рівності. І зрештою декларування цих ідей не чинить фундаментального впливу на таке мовчазне переконання групи. Навпаки, проголошуючи, що всі люди рівні, члени групи можуть пишатися своєю щедрістю і відкритістю (це якраз і показує, наскільки насправді вони вищі). А от вимагати вірності цьому ідеалу у групи з довгою історією наративів приниження — це абсолютно інша річ.

Не випадково більшість великих американських коледжів і університетів для темношкірих — Морхауз, Спелман, Говард і багато інших — було засновано з метою прищеплення того типу колективної гордості, який інші групи у Сполучених Штатах трансформують у наратив вищості341. Для темношкірих студентів абсолютно інший досвід навчання — коли і найкращі студенти, і голова студентської ради, і здобувачі нагород з математики і точних наук є афроамериканцями. І коли, як у цих коледжах, у навчальному плані особлива увага приділяється досягненням афроамериканців й африканської діаспори, це також може мати великий вплив. Дослідження переконливо свідчать про те, що відчуття групової гордості, прищеплене студентам в університетах і коледжах, історично призначених для темношкірих, стало одним із чинників їхніх вищих академічних досягнень і економічної успішності342. Навряд чи можна вважати збігом, що багато хто з найвпливовіших темношкірих в Америці — Мартін Лютер Кінґ-молодший, Турґуд Маршалл, Джессі Джексон, Семюел Л. Джексон, Спайк Лі, Еліс Уокер і Тоні Моррісон — навчалися в коледжах, історично призначених для темношкірих343.

У 1960-х роках ідеологічні організації «Влада чорних», «Чорний — це красиво», «Нація ісламу», партія «Чорні пантери» і афроцентричні рухи намагалися виправити історію темношкірих і переписати расові наративи344, часто приміряючи на себе роль білих домінантів і навіть зазіхаючи на обраність Богом. Малколм Ікс345, за тих часів коли він ще був прибічником «Нації ісламу», закликав темношкірих вважати себе

не просто рівнею білому чоловіку, а навіть кращим за нього… Просто бути рівним йому — це ні про що не говорить. Хто він такий, щоб рівнятися на нього? Ви дивитеся на його шкіру. Не потрібно порівнювати свою шкіру з його. Та що там, ваша шкіра поруч із його схожа на золото.

У 1985 році Луї Фаррахан проголосив: «Я говорю світові, що Божий народ — це не ті, хто називає себе євреями. А Божим народом, обраним у цей кризовий час історії, є ви, темношкірі люди в Америці»346.

Мартін Лютер Кінґ347, звісно, був правий, коли говорив, що «вищість чорних», яку він вбачав у постулатах «Нації ісламу» стане «так само небезпечною, як і вищість білих». Однак суть полягає в тому, що найуспішніші групи в Америці спекулюють переказами про вищість, в які продовжують вірити і які передають своїм дітям. Це перевага, якої афроамериканці були позбавлені раніше — так само як і нині.

* * *

Чи можна емпірично дослідити ефект відчуття вищості? Дослідження вже проводилися, і їхні результати достеменно підтверджують те, що такі відчуття сприяють досягненням.

Уже на початку дослідження348 «загрози підтвердження стереотипу», здійсненого Клодом Стілом і Джошуа Аронсоном, сотні контрольованих експериментів довели, що на діяльність людей в усіх сферах дуже впливають їхні уявлення про те, успішна чи ні, з огляду на стереотипи, їхня група у цій діяльності. Просте нагадування людям про негативні групові стереотипи — інколи навіть звичайне прохання вказати расу або стать349 в анкеті перед тестуванням — може погіршити їхні результати.

Тож, темношкірі студенти отримують нижчі результати350 у стандартизованих тестах, коли в інструкціях їм нагадують про те, що різні раси демонструють різні результати тестів. Білі чоловіки-студенти Стенфордського університету351, спеціально відібрані за високими здібностями до математики, показали гірші результати у складному математичному тесті, коли їм сказали, що експериментатори намагаються зрозуміти «феноменальні математичні досягнення азійців». Коли жінкам-шахісткам352 нагадували, що найвищі позиції належать чоловікам, вони частіше програвали в онлайн-іграх, якщо думали, що їхнім суперником є чоловік (цей ефект зникав, коли їх переконували, що інший гравець — також жінка).

Дослідники також встановили й протилежний ефект — стимул підтвердження стереотипу. Наприклад, жінки показували кращі результати в уявному розвертанні дво- і тривимірних конструкцій353, коли їм говорили, що перевіряється здатність «бачити перспективу», і що саме жінкам це добре вдається. Однак вони давали собі раду гірше, коли чули, що завдання є «просторовим» і що від жінок не очікують хороших результатів. У лабораторному експерименті з міні-гольфа354 — ми не вигадуємо — білі демонстрували ліпші результати, коли дізнавалися, що випробовують «спортивний інтелект», аніж коли випробовували «природні спортивні здібності». Азійські студенти істотно