Читати книгу - "Хатинка в морі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Звичайно, той самий.
Ярик стрепенувся і швидко зашепотів:
— Ось він знову.
Дівчина дивилася у воду, але нічого не бачила. Вода була чиста, прозора, і їй раптом страшенно захотілося пити. Вона нахилилась до прозорого потоку, щоб зачерпнути жменю води. І в цю мить їй та Ярику прямо в обличчя зметнулась ціла хмара холодних бризок. Це потривожена рибка, вдаривши по воді хвостом, підскочила вгору і нечемно облила спостерігачів крижаною водою. Ярик схвильовано скрикнув:
— Йо, бідненький, він злякався!
— А знаєш, — мовила Галя, — у нас цю рибу звуть форель.
Ярик трішки ображено відповів:
— Це пструг, навіщо його звати інакше?
Дівчина всміхнулась і примирливо погладила його по білявій голові.
— Ой, як він вас забризкав, — мовив Ярик.
— Та то пусте, — сказала Галя. — А пити все-таки хочеться. Мабуть, рибка вже далеко, не злякається.
Але Ярик заперечливо похитав головою і благально промовив:
— Ні, вона десь тут, сховалась під камінь. Не треба тут воду брати. Краще ходімо до буркута, там нап’єтесь. Тут недалечко.
Галя подумала:
«Той Буркут, мабуть, добрий чоловік, якщо Ярик так охоче пропонує піти до нього».
І вголос вона сказала:
— Ходімо, я з охотою.
Хлопчик повів її кам’янистою стежкою, що звивалась поміж рідких сосен та смерек. Вони стрибали з каменя на камінь, і Ярик без упину розповідав:
— От я обов’язково прийду сюди восени. Вуйко Іванко розповідав, що восени пструги нічогісінько не їдять, аж доки не відкладуть ікри, тому я зараз того пструга підгодувати хочу. Вони пливуть величезною юрбою, штовхають один одного, перестрибують через сусідів, і їх не спинить аж ніяка перепона. Вони піднімаються потоком вгору, вистрибують високо з води, наче піднімаються сходами по каменях дна.
Галя спитала:
— А чого вони вгору піднімаються?
— Хіба ви не знаєте? Вони ж там покладуть ікру.
Галі сподобався цей маленький хлопчик у киптарику, немов справжній бокораш — карпатський плотар.
— А восени тут, мабуть, красиво, — мовила вона.
— Так, — захоплено відповів Ярик. — Усі ясені, й берези, і буки — геть-геть усі дерева стають різнобарвні, яке червоне, яке жовте, а сосни і смереки завжди зелені. Дуже гарно! Приїздіть, побачите.
Сонечко піднялось уже високо і добре припікало. Галі уже не терпілось швидше дійти до того буркута, і вона спитала:
— Хлопчику, а скоро ми дійдемо до Буркута?
— Та ось він уже тут, — Ярик махнув рукою.
Уважно допомагаючи своїй новій знайомій, провів її вузенькою стежечкою до дбайливо влаштованого серед скелі заглиблення. Вони спустилися по каменях-сходах, і Галя побачила прозорий струмочок. Ярик сказав:
— Оце і є буркут, пийте, скільки хочете.
Галя нахилилась, жадібно ловлячи ротом цівочку води, і враз скрикнула:
— Що за диво! Яка чудова вода! Вона схожа на справжнісіньку зельтерську, а може, й на нарзан. І вигадати не можна нічого кращого, коли мучить спрага, — не могла вона заспокоїтись від задоволення.
Ярик був щасливий, що так догодив дівчині. Він з погордою промовив:
— У нас в Карпатах багато в лісі таких буркутів.
Приємно було показувати карпатські дива. І пструг так вистрибнув високо, і буркут такий чудовий!
— От ти, Ярику, підростеш і будеш працювати у форельному господарстві, де розводять форель, чи то пак пструга, як його тут називають, — мовила дівчина.
— А невже можна цих пстругів людям розводити? Звичайно, буду! — зрадів Ярик.
Повертались вони від буркута щирими друзями.
Майстер ремезМалий Андрійко нерішуче підходив до узлісся. Хоча чого він малий? Це тільки мама так думає. А він ніяк їй не доведе, що першокласник — це вже дорослий і може сам ходити куди завгодно. Сьогодні Андрійко вирішив дійти до узлісся. Він тільки подивиться, що там за жовті зірочки визирають з молоденької травиці. Хлопчик підійшов до них, але далі він побачив нешироку річечку і синенькі проліски на березі. Треба мамі нарвати… Він підбіг трішки і все думав, що це узлісся. Ніде не видно було тієї темної гущавини, якою його лякали старші.
Андрійко не збагнув, що на деревах ще не було густого листя, і ліс здавався прозорим, тільки вкритим зеленим серпанком. Лише одне дерево шаруділо сухим темним листям, наче восени.
Це був дуб. Він прокидався від зимового сну далеко пізніше за всі інші дерева.
Пригнувшись, хлопчик помітив на гілочці старої верби, що стояла поряд, якусь малесеньку дивну пташку. На ній наче була чорна маска, такі маски діти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатинка в морі», після закриття браузера.