Читати книгу - "Вибрані твори"

Вітер грав і рвав напнуті струни. Я пила самітно, аж до рана, Темний розпач — найгіркіший трунок! А над ранком, зором помертвілим, Розгорнувши спопелілий морок — Віднайшла я непоправний вилом На землі, на небі і в просторах. Та в душі, як день слабий і сірий, Прокидалась втіха блідолиця, Щоб навчать мене нової віри: У житті нічому не молиться. Чорна площа
I Це ввижається в ніч, ледве змучена пам’ять Божевільних думок від вогню не хоронить, І вони закипають, іскряться снопами, Щоб пізніше застигнути сріблом на скронях. Тільки вранці, як вітер полоще Звислі руки дерев і пропалені чола, Я лишаю її, чорну, стиснуту площу, I виходжу у світ — з синім небом довкола.
II Сірий натовп, похмурий натовп, І не очі, а темна муть. Хтось зігнувся — камінь підняти, Хтось зірвався — мене штовхнуть. А один сковзнув по асфальті І в лице мені засвистав. Вчора він цілував мої пальці, А хотів цілувати уста. Сміх жіночий злорадо тріснув І у горлі здушив мій клич. Як же ж душно і як же ж тісно В олив’яних кліщах облич! Підгинаються, в’язнуть ноги... Очі п’ють безпросвітну тьму. Мить одна — і безсилий стогін Розколише застиглу муть.
III Мужні пальці торкнулись рук, Хиже серце забилось поруч. Знову тіло — напнутий лук, Гостра радість — стрілою вгору. Відсахнулась на мить юрба, Покотилось по ній потоком: Не чіпати лише раба, А такого — цілити в око! На чолі твоїм темний знак,