Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 1"

— Ще встигне, — відказав негр. Він стояв біля багаття й розгортав якийсь пакунок.

— Скоро будемо їсти, Багзе? — спитав боксер.

— Ось зараз.

— Ти голодний, Ніку?

— Як сто чортів.

Чуєш, Багзе?

Загалом я добре чую.

— Я не про те питаю.

— Авжеж. Я чув, що сказав цей юний джентльмен.

Він наклав на сковорідку шинки. Коли сковорідка розпеклась і сало зашкварчало, Багз, нахилившись над багаттям на своїх довгих, як у всіх негрів, ногах, перевернув шинку й почав розбивати в сковорідку яйця, похитуючи її з боку в бік, щоб залити яйця розтопленим салом.

— Містере Адамс, може б, ви взяли в отій торбі хліб та нарізали його? — обернувся він до Ніка від багаття.

— Ну звісно.

Нік розв'язав торбу й витяг звідти хлібину. Тоді відкраяв від неї шість скибок. Ед стежив за ним очима, нахилившись уперед.

— Дай-но мені свого ножика, Ніку, — мовив він.

— Ні-ні, не давайте, містере Адамс, — сказав негр. — Держіть свого ножика при собі.

Боксер відхилився назад.

— Містере Адамс, чи не подали б ви мені хліб? — спитав Багз.

Нік подав йому хліб.

— Ви любите вмочати хліб у розтоплене сало? — спитав негр.

— Ще б пак!

— Та це потім. Воно краще смакує під кінець вечері. Ану, тримайте.

Негр підчепив зі сковорідки шмат шинки, поклав його на скибку хліба, а зверху накрив яєчнею.

— Зробіть ласку, містере Адамс, покладіть на цей бутерброд ще скибку хліба й дайте його містерові Френсісу.

Ед узяв бутерброд і почав їсти.

— Пильнуйте, щоб яєчня не вислизнула, — застеріг негр. — А це вам, містере Адамс. Решта буде мені.

Нік уп'явся зубами в бутерброд. Негр сидів навпроти нього, поряд з Едом. Гаряча смажена шинка з яєчнею була дуже смачна.

— Містер Адамс таки добряче зголоднів, — мовив негр.

Невеличкий чоловік, що його Нік знав на ім'я як колишнього чемпіона з боксу, сидів мовчки. Він не озвався ані словом відтоді, як негр сказав ото про ніж.

— Дозвольте почастувати вас шматком хліба, вмоченим у сало, — запропонував Багз.

— Дуже дякую.

Невеличкий білий чоловік подивився на Ніка.

— А ви як, містере Едолфе Френсіс? — обернувся Багз від сковорідки.

Ед не відповів. Він дивився на Ніка.

— Містере Френсіс! — знову озвавсь лагідний голос негра.

Ед не відповів. Він дивився на Ніка.

— Я до вас звертаюся, містере Френсіс, — лагідно мовив негр.

Ед і далі дивився на Ніка. Його кепка була насунута низько на очі. Нік відчув тривогу.

— Якого біса ти сюди прителющився? — раптом стьобнуло Ніка різке запитання з-під кепки. — Що ти тут із себе корчиш? Ти, шмаркатий вилупку! Прилазиш куди тебе не кликали, жереш чужий харч, а попросили в тебе ножика, то ти носа закопилив.

Він люто зирив на Ніка, обличчя його побіліло, а очей майже не видно було з-під кепки.

— Ти, недороблений байстрюче! Хто тебе сюди кликав?

— Ніхто.

— Отож-бо, хай тобі чорт! Ніхто. І ніхто не просив тебе стирчати тут. Прилазиш, кривишся на моє обличчя, куриш мої сигари, дудлиш моє віскі, та ще й носа копилиш. А ти хоч подумав, чим воно все для тебе скінчиться?

Нік нічого не відповів. Ед підвівся.

— То я скажу тобі, падлючий ти чікагський вилупку! Зараз я зіб'ю к бісу оцей казанок, що в тебе на в'язах. Чув?

Нік відступив назад. Невеличкий чоловік поволі наближався до нього, не відриваючи ступнів від землі: він виставляв уперед ліву ногу, а тоді присував до неї праву.

— Ану вдар мене. — Він сіпнув головою. — Спробуй, вдар.

— Не хочу.

— Е ні, так просто ти не відбудешся. Ти в мене добре дістанеш у шкуру, чуєш? Ану нападай.

— Облиште, — сказав Нік.

— Ну що ж, тоді тримайся, вилупку!

Невеличкий чоловік подивився на Нікові ноги. Коли він опустив очі, Багз, який ішов позад нього ще від багаття, примі-рився і стукнув його по потилиці. Він упав долілиць, і негр кинув на траву обгорнутий ганчіркою обушок. Невеличкий чоловік лежав, уткнувши обличчя в траву. Негр підняв його і, підтримуючи безживно звислу голову, поніс до багаття. Обличчя чоловіка мало страхітливий вигляд, очі були розплющені. Багз обережно поклав його на траву.

— Зробіть ласку, містере Адамс, принесіть мені відерце з водою, — попросив він. — Боюся, що я цокнув його трохи дужче, ніж треба.

Негр набрав у жменю води й побризкав чоловікові на обличчя, тоді легенько потяг його за вухо. Очі в того заплющились.

Багз підвівся.

— Усе гаразд, — мовив він. — Тривожитись нема чого. Ви вже пробачте, містере Адамс.

Та пусте.

Нік дивився вниз на невеличкого чоловіка. Тоді побачив на траві обушок і підняв його. Обушок мав гнучке держално, і здавалося, що він увесь такий м'який. Він був обтягнутий потертою чорною шкірою, а потовщений важкий кінець обгорнутий носовичком.

— Це держално з китового вуса, — усміхнувся негр. — Тепер таких не роблять. Я не знав, чи зможете ви за себе постояти, та й не хотів би, щоб ви збили його з ніг чи покалічили ще дужче, ніж він покалічений. — І негр знову усміхнувся.

— Ви ж самі збили його з ніг.

— Я знаю, як це робити. Він навіть і не згадає нічого. Доводиться часом отак його вгамовувати, коли на нього находить.

Нік усе ще дивився на невеличкого чоловіка, що лежав із заплющеними очима в світлі багаття. Багз підкинув у вогонь дров.

— Ви за нього не тривожтеся, містере Адамс. Я вже не раз бачив його такого.

— З чого він утратив розум? — спитав Нік.

— Та багато з чого, — відказав негр від багаття. — Чи не вип'єте чашечку кави, містере Адамс?

Він подав Нікові каву й поправив куртку, яку ще перед тим поклав під голову непритомному чоловікові.

— По-перше, його надто багато били. — Негр сьорбнув кави. — Але від цього він став тільки трохи придуркуватий. Потім за менеджера в нього була сестра, і в газетах весь час писали ото про братів і сестер, і як вона кохає свого брата, і як він кохає свою сестру, а тоді вони одружились у Нью-Йорку, і це наробило їм чимало іншого клопоту.

— Я пригадую.

— Отак. Вони-то, звісно, були ніякі не брат і не сестра, але все одно багатьом це одруження не сподобалось, і тоді між ними почалися незлагоди, і врешті одного дня вона десь поїхала й більше не повернулась. — Він допив каву й утер губи рожевою долонею. — Отоді йому враз і відібрало розум. Може, вип'єте ще кави, містере Адамс?

— Дякую.

— Я бачив її разів зо два, — розповідав далі негр. — Навдивовижу гарна була жінка. І схожі вони одне на одного —