Читати книгу - "Історія війни козаків проти Польщі"

Той, хто командував правим флангом козаків, коли побачив цю підмогу полякам, побоюючись, що за нею іде друга, більша, і що, можливо, поляки готують якусь засідку, теж відступив у ліс, де він не відчував себе безпечним, оскільки не встиг укріпитися. Тим часом козацький отаман Пободайло встиг з дванадцятьма тисячами козаків на допомогу Кричевському і переправив свої загони човнами через Борисфен. Певно, що коли б він прибув трохи раніше, поки ще загони Кричевського були цілі, литовське військо потрапило б у дуже небезпечне становище. Тільки-но половина козаків Пободайла переправилася та почала укріплюватися, як князь Радзівілл рушив просто на них. Витримавши досить сильну контратаку, Радзівілл примусив козаків відступити та кинутися в ріку, так що з чотирьох тисяч п’ятисот чоловік залишилося триста чи чотириста, які врятувалися пливучи; решта була забита або втоплена. Полковники Тізенгаузен, Нольд і Фехтман ударили зі своїми німецькими загонами на решту ко- /125/ заків Пободайла, яка йшла табором, щоб приєднатися до Кричевського. Цей полковник вийшов з лісу, куди він відступив був, назустріч полякам; його відразу ж помітили гусари та примусили поквапливо будувати укріплення з повалених дерев та підручних матеріалів і навіть з тру- пів. Дізнавшись наступної ночі через своїх розвідни- ків, що Радзівілл готує на ранок новий наступ, Кричевський відступив похапцем, покинувши в обозі найбільші тягарі; він сам, поранений кілька разів, залишений на дорозі, потрапив до рук литовців і помер невдовзі після цього в їхньому таборі. Незважаючи на цю поразку, війна мала розгорітися ще сильніше і шістдесят тисяч козаків перейшли Прип’ять поблизу Бабиці, щоб знову напасти на Литву і там поновити війну. Саме тоді укладено Зборівський мирний договір, на виконання умов якого козаків відкликано з тієї країни та з Польщі. /126/

Друга козацька війна

Польський король повернувся до Варшави, де його вітав народ, всіляко виявляючи радощі та вдячність за те, що він щойно зробив для врятування королівства. Король усю свою увагу звернув на те, щоб уладнати в сеймі, який відбувся наприкінці року, все, що могло б зміцнити недавно укладений мир з татарами і козаками.

На цьому сеймі, який закінчився 12 січня 1650 р., ухвалено, що всі потреби польського війська будуть негайно задоволені; що загони, які були обложені в Збаражі, в нагороду за їх великі заслуги одержать три надзвичайні плати; що Корона{57} постійно утримуватиме дванадцятитисячне військо для охорони кордонів; що пункти Зборівського договору між королем, козаками і татарами підтверджуються; що три козацькі лицарі будуть допущені до державних чинів; що для покриття всіх цих великих витрат буде встановлено новий податок у цілій Польщі та Литві, а також що королю в подяку за його подвиги під час останньої війни буде надано нове право [накладати мита] на всі товари.

Сейм вважав також за доречне призначити в Київ сенатора, який зблизька наглядав би за всіма козацькими діями та усував би суперечки, що могли виникнути при проведенні в жигтя Зборівського трактату. Адам Кисіль, нещодавно призначений воєво- /127/ дою у те місто, був визнаний як людина дуже відповідна для того, щоб гідно виконати це доручення та щоб провести реєстр сорока тисяч чоловік, які за умовами останнього мирного договору входили б до складу козацького війська, та щоб установити для них відповідний регламент.

Хмельницький майже рік дотримувався пунктів Зборівського миру і вдавав, наче в нього добрі наміри; проте оскільки він побоювався, що поляки, яких він при поганих для них обставинах примусив був признати надзвичайні умови для козаків, пожалкують про це і почнуть шукати способу уникнути здійснення цих умов, то він прийшов до переконання, що найкраще зробить, коли за допомогою могутніх союзів забезпечить надані йому переваги.

З цією думкою він намагався зблизитися з Портою {58} і з великим князем Московії; але насамперед з Портою, бо сподівався, що коли вона йому сприятиме, то він буде грізним для всіх; він старався зблизитися також з господарем чи князем Молдавії, але іншим способом – за допомогою хитрощів та сили. Він почав надсилати про нього погані повідомлення міністрам турецького султана, яким він змальовував молдавського господаря як прихованого ворога турків і довіреного друга поляків, через якого останні завжди дізнавалися про наміри козаків і татар. Турецькі міністри запевнили Хмельницького щодо покровительства султана, а також обіцяли, що Оттоманська імперія дасть йому Русь у ленне володіння. Отримавши від Хмельницького такі ж запевнення щодо підлеглості та вірної служби на користь султана, міністри дозволили Хмельницькому здійснити його наміри щодо молдавського господаря. Хмельницький взявся за це з великою вправністю та скрит- ністю, використавши при цьому татар, до яких він дозволив при- /128/ єднатися лише чотирьом тисячам козаків. Щоб ще краще приховати цю гру, хан подякував через своїх послів Хмельницькому за підмогу, надіслану татарам проти черкесів, і попросив прислати ще більше війська для походу на Московію, щоб помститися за деякі кривди, заподіяні татарам великим князем. Отож, тоді, як сусідні володарі були переконані, що татари йдуть війною проти Московії, господар, який був тієї ж думки і жив безтурботно, як це звичайно буває серед глибокого миру, побачив (раптом). що його оточило численне військо татар і чотири тисячі козацького допоміжного війська. Єдине, що залишалося господареві при такому несподіваному та непередбаченому становищі, – це втекти разом з сім’єю і невеликою кількістю зібраного поспіхом війська в ліси, розташовані близько Яссів, молдавської столиці, і укріпити- /129/ ся за допомогою зрубаних дерев в най-

ближчій хащі. Він уникнув цієї небезпеки, давши двадцять тисяч дукатів татарам і пообіцявши віддати свою дочку за сина Хмельницького, Тимоша. Внаслідок цього Хмельницький поступився іншими, невигідними для молдавського господаря умовами.

А в той час козаки безперестанно порушували мирний договір, їхні численні загони просунулися далеко від місця свого розташування; не записані в реєстр селяни, підтримувані козаками, не хотіли пропускати шляхту, яка поверталася до своїх маєт- ків; більше того,[111] селяни погано поводилися зі шляхтичами і багатьох з них убили. Ці вчинки козаків та їхні дії в Молдавії примусили великого гетьмана[112] Потоцького, який нещодавно повернувся з татарської неволі, стати з польським військом табором під Кам’янцем.

Хмельницький був дуже занепокоєний його маршем. Коли він дістав перші звістки про марш Потоцького, у нього саме були посланці деяких магнатів, які прибули зі скаргами на те, що селяни продовжують бунтувати та відмовляються визнавати панів. Отже, Хмельницький наказав наступної ночі втопити всіх цих посланців. Цього наказу він дав, випивши