Читати книгу - "Зірка для тебе"

— Та то навіть я знаю, — Арсен активно реабілітовувався. — Великий та Малий Віз називають.

— Правильно. А хто знає, чому ті сузір’я назвали Ведмедицями? Хіба вони схожі на клишоногих? Ну, колего, може, ви спробуєте? — професор усміхався, він був упевнений, що Сергій знає. І Сергій знав.

— За одним із грецьких міфів, красуню Каллісто, доньку царя й правителя Аркадії Лікаона, покохав сам Зевс і з’явився до неї в образі Аполлона. Це розгнівило та обурило дружину Зевса Геру, і вона вирішила вбити супротивницю. Рятуючи кохану від гніву Гери, Зевс власноручно перетворив її на Велику Ведмедицю. Одного разу син Каллісто і Зевса Аркад, повертаючись із полювання, побачив біля дверей свого помешкання ведмедя. У хлопцеві спрацював інстинкт мисливця, і тільки Зевс в останній момент стримав руку Аркада. Той міг убити власну матір. Після цього Зевс узяв Каллісто до себе на небо, щоб її випадково хтось на землі не підстрелив, й увічнив у сузір’ї Великої Ведмедиці. Улюбленого песика Каллісто Зевс перетворив на Малу Ведмедицю. Пізніше Зевс забрав на небо й сина Аркада, якого обернув на сузір’я Волопаса. Головна зоря сузір’я Волопаса — Арктур. Це слово в перекладі означає «страж ведмедиці».

— Вичерпно, Сергію! Відмінно просто! Ви, колего, мені дедалі більше подобаєтеся. Тільки й додам, що Велику й Малу Ведмедицю можна бачити на небі цілорічно, тому що це сузір’я, котрі не заходять за обрій. Вони найяскравіші й найпомітніші на північному небі. І, до речі, за зорями цих сузір’їв можна перевіряти зір. Якщо кожна зоря з сузір’я вам чітко бачиться, зарано звертатися до окуліста, коли ж ні — то справи кепські з зором. Що ще, колего, ви додасте?

— Та наче й нічого. Хіба що… — Сергій наче щось пригадав. — От на Малий Віз ми, українці, ще кажемо Пасіки. Кожна зірочка — то вулик. А ще я в одній книжці читав таке. Наші предки вірили в те, що у Великому Возі між крайнім переднім конем і другим конем є маленька зірочка — вудила: коли вони перетруться, тоді й кінець світу настане.

— Можливо, — чи то серйозно, чи жартома каже професор, у темряві і не добереш. — А хочете на Місяць зблизька подивитися? Га?

Хто ж не захоче?! І професор повів хлопців далі мандрувати своєю вотчиною.

— Що ж, колеги, щоб добре роздивитися Місяць, ідемо в павільйон із телескопом — тільки, Арсене, не жахайся, — рефрактором Цейса.

Хлопці опинилися в просторому павільйоні й завмерли вражено перед величезним телескопом.

— Отже, орли, знайомтесь: австрійський пан, він тут із середини минулого століття, але й досі справно працює. Ви добре знаєте, що Земля наша, як, зрештою, й усі небесні тіла, перебуває в постійному русі. От таким чином за всіма небесними тілами рухається і наш телескоп. Куполоподібний дах, той, що над нами, може відчинятися, що і потрібно для зміни положення телескопа. Лишень одна морока — кожні сорок хвилин слід накручувати його механічний годинник.

Якісь маніпуляції біля телескопа — і Олександр Олексійович запрошує Сергія першим глянути.

— Ах! Це ж Місяць! І зовсім поруч! — майже шепоче Сергій. Від здивування, здається, і дар мови втратив. Весь усередині від зачудування та захвату закляк, бо це зовсім не те, що бачити Місяць на малюнку.

— А ось тепер сюди погляньте, Сергію та Арсене! — запрошує професор.

Серед безхмарного зоряного неба добре видніється яскраве світило, яке не мерехтить.

— Це не зірка, — впевнено каже Сергій. — Це якась планета, бо тільки планети не мерехтять.

— Правильно! Це планета, і це — Юпітер. — Олександр Олексійович відкриває щілину сферичного купола, наводить телескоп і запускає годинниковий механізм, який «веде» телескоп за світилом.

— Ось так виглядає Юпітер із Землі, — каже пан професор, пропонуючи глянути у телескоп. — А поруч, бачите, його чотири супутники: Іо, Європа, Ганімед, Каллісто. Найцікавіша з них — Європа. Уся поверхня цього супутника вкрита стокілометровим шаром льоду. І на ньому, уявляєте, практично немає кратерів від зіткнень із астероїдами. Це дуже дивно, адже майже всі планети та їхні супутники в Сонячній системі вкриті кратерами. Наша Земля не виняток. Запитання — чому? Відповідь у ще одному факті. Льодова поверхня на Європі — рухається. Ці два факти доводять, що під поверхневим льодом лежить водний океан. А отже, можливо, саме там колись виявлять позаземне життя — цих страшних чи нестрашних інопланетян!

Арсен і собі витріщається на Юпітер, прицмокує язиком, його скептицизм кудись занапастився, і він обережно починає:

— Ну, все! Здався остаточно. Пробачте дурневі, панове астрономи, ще раз! У таке видиво і справді можна закохатися та навіть зробити своїм фахом. Одне мене тішить, що моя мрія не гірша від вашої.

Пан професор сумно посміхається, кладе руку на плечі вищому від нього зростом Арсену.

— Розумію і поважаю, Арсене, але й ти чужі мрії поважай. Хоча, знаєш, інколи мене такий розпач розбирає, коли доводиться микатися кабінетами тих, хто тимчасово керує й освітою, і нашою державою, і наукою… Доводиться переконувати, що астрономія потрібна, зорі комусь треба вивчати, а не тільки під ноги дивитися, як і де трава росте. А в чиновницьких кабінетах мрійників нема зовсім — одні скептики сидять. Можливо, вони колись і були мрійниками, та забули. Чи то краватки та дорогі маринарки перетворюють людей на чиновників, а мо’, то велика кількість влади робить їх блазнями та заручниками грошей? В очах читаю одне і теж: «Кому воно тре’, те ваше небо?» Та хіба воно тільки моє? Охо-хо, коли дивитися лише під ноги, так легко перетворитися на крота… Хлопці, не будьте кротами, кротів до неба не пускають… Цитую майже за Сковородою, — і професор сумно розсміявся.

А пізніше вони сиділи в кабінеті, в тій самій тісній комірчині з невеличким віконечком, яке виходило у двір університетського корпусу і з якого можна було побачити хіба що дах будинку навпроти. Сутінки закрадалися в кімнату, світало. Арсен солодко спав, скрутившись калачиком у старому м’якому кріслі, а Сергій із Олександром Олексійовичем розмовляли: і про небо, і про астрономів. Здебільшого говорив професор, а Сергій слухав, він, мов суха земля, всотував у себе всю поживну рідину, яка лилася з уст мудрого чоловіка.

— Справа в тому, що знати координати змінної зірки для спостережень недостатньо. Найчастіше це дуже слабкі зірки, й без пошукової картки їх практично треба