Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Я хочу відповідати сам за себе! — викрикнув Нед Ленд. — Що ж до мене, то я ніколи не дам слова відмовитися від спроби втекти звідси!

— Я й не вимагаю вашого слова, пане Ленд, — холодно відповів капітан.

— Пане, — вигукнув я, заледве володіючи собою, — ви зловживаєте своєю владою! Це жорстоко!

— Навпаки, великодушно! Вас взято в полон на полі бою! Одне моє слово — і вас би викинули за борт! А я зберіг вам життя. Ви напали на мене! Ви дізналися таємницю, про яку не мала здогадуватися жодна жива душа, — таємницю мого буття! І ви плекаєте надію, що я дозволю вам повернутися на землю, для якої я помер?! Та нізащо! Я триматиму вас на борту заради власної безпеки!

Капітан напевно прийняв тверде рішення.

— Отже, ви, пане, ставите нас перед вибором життя і смерті? — запитав я.

— Так! Вибирайте: або за борт, або на борту! Але про землю забудьте назавжди!

— Друзі, — звернувся я до тих, хто потрапив у цю пастку разом зі мною, — сперечатися не доводиться. Все вирішили за нас. Залишається тільки прийняти умову. Але ми не даватимемо жодних обіцянок, які б пов'язували нас з господарем цього судна.

— Цього не вимагається, — підтвердив невідомий. І більш дружелюбним тоном додав:

— Дозвольте завершити нашу розмову. Я знаю вас, пане Аронаксе. Ваші супутники, може й пошкодують, що потрапили сюди. Але ви, я впевнений, не проклинатимете випадок, який поєднав наші долі. Серед моїх улюблених книжок ви знайдете і свою працю, присвячену вивченню морських глибин. Я нерідко її перечитую. Ви, шановний професоре, просунули науку океанографію настільки, наскільки це взагалі можливо для землянина. Запевняю вас, ви не пошкодуєте, що опинилися на борту мого судна. На вас чекає мандрівка у країну підводних чудес! Ви постійно перебуватимете у стані захоплення. Побачене дивуватиме вас знову і знову. Життя підводного світу буде театром з новими прем'єрами талановитого режисера, яким є сама природа, а ви — захопленим глядачем. Я готуюся до нової підводної подорожі навколо світу, можливо, останньої. Я прагну ще раз побачити те, за чим спостерігав у морських глибинах, те, що довго і ретельно вивчав і досліджував! Ви братимете участь у моїй науковій практиці. Віднині вам відчинено двері до пізнання нової стихії, схованої від людських очей. Світовий океан відкриє вам свої заповітні таємниці.

Я не приховуватиму, що промова капітана справила на мене неабияке враження. Він зачепив найчуттєвіші струни моєї душі, я навіть на деякий час забув, що споглядання підводного світу не замінить мені втраченої свободи. Але я вирішив заспокоїтися і жити сьогоднішнім днем. Принаймні ми були живі і не у камері.

— Пане, — сказав я, — хоч ви і порвали зв'язки з людством, все ж я сподіваюся, вам притаманні людські почуття. Ми стали жертвами корабельної аварії. Ви великодушно прийняли нас на борт свого судна. Цього ми ніколи не забудемо. Щодо мене особисто, то зізнаюся відверто: якби можливість служити науці могла ослабити бажання свободи, то зустріч із вами цілком компенсувала б мені втрачену свободу.

Я сподівався, що після таких слів капітан простягне мені руку, аби скріпити нашу угоду. Але він не зробив цього. Мені стало шкода його.

— Дозвольте останнє запитання, — попрохав я, запідозривши, що цей незбагненний чоловік готовий піти.

— Слухаю вас, професоре.

— Як нам до вас звертатися?

— Панове, для вас я капітан Немо, а ви, професоре, і ваші супутники для мене — лише пасажири «Наутилуса».

Капітан Немо покликав матроса і наказав йому щось тією ж незрозумілою мовою. А потім, звертаючись до канадця і Конселя, сказав французькою:

— Сніданок у вашій каюті. Цей чоловік покаже, куди вам іти.

— Я не відмовлюся від сніданку! — зрадів гарпунер.

І мої супутники нарешті покинули темницю, де нас тримали понад тридцять годин.

— А зараз, пане Аронаксе, ходімо й ми поснідаємо. Чи не бажаєте скласти мені компанію?

— Залюбки, капітане.

І я пішов за капітаном Немо. Переступивши підвищення, яке нагадувало поріг земних осель, ми опинилися у вузькому добре освітленому електрикою проході. За десять метрів виднілися відчинені двері, які вели до просторої зали.

Це була їдальня, умебльована й оздоблена у строгому і разом з тим багатому стилі. Високі дубові буфети, інкрустовані чорним деревом, стояли по кутках їдальні, а на їхніх полицях виблискував вишуканий посуд з хвилеподібними краями: фаянс, порцеляна, кришталь! Вироби з високопробного срібла відбивали своєю поверхнею яскраве світло, яке лилося зі стелі. Тонкий декор стелі пом'якшував яскравість освітлення.

Посеред зали стояв пишно сервірований стіл. Капітан Немо господарським жестом указав мені, куди сісти.

— Прошу до столу, — запросив він, — пригощайтеся! Ви, мабуть, помираєте з голоду.

До сніданку подали декілька страв із морепродуктів. І все ж до кінця я не міг збагнути, з чого приготовлені деякі з них. Наїдки були дуже апетитними, але спочатку відчувався якийсь незвичний присмак, та дуже скоро я перестав його помічати. Мені здалося, що всі запропоновані страви містили багато фосфору, цей факт зайвий раз підтверджував морське походження їх інгредієнтів.

Капітан Немо скоса поглядав на мене. Я нічого не запитував, тому він сам відповів на питання, які мене цікавили.

— Більшість цих страв ви куштуєте вперше в житті, професоре, — сказав він. — Але ви можете сміливо їх їсти. Це корисна і поживна їжа. Я давно відмовився від м'ясних страв і, як бачите, почуваюся і виглядаю непогано. Мої матроси, усі, мов на підбір, здоровані, а харчуємося ми однаково.

— Отже, всі ці наїдки — дари щедрого моря? — запитав я.

— Саме так, пане професоре! Закидаючи сіті, я отримую багатий різноманітний улов. Занурюючись у морські глибини, недосяжні навіть для сонячного проміння і, здавалося б, недоступні людині, я полюю у підводних лісах на водну дичину. Мої череди, як володіння Нептуна — бога морів, мирно пасуться на океанських пасовищах. Володіння мої величезні, а рука творця всього живого не скупиться!

Я був здивований і не приховував цього від свого співрозмовника.

— Це зрозуміло, пане Немо, що в сітях ви знаходите прекрасну рибу до свого столу. Менш зрозуміло, та все ж я можу уявити, як ви полюєте на водну дичину в підводних лісах. Але я ніяк не збагну, як м'ясо сухопутних тварин потрапляє на борт.

— Я повторюю, пане Аронаксе, я не вживаю м'яса земних тварин.

— Гаразд, тоді що це таке? — запитав я, вказуючи на таріль з