Читати книгу - "Таємниця підводного човна"

З першого погляду могло скластися враження — це лежить і відпочиває велика риба. Поверхня, тобто спина, була доволі широкою, пласкою. А отвір задраєного люка, виконаний досить незграбно, хоча напевне доводив свою надійність, людині з нестримною фантазією цілком міг нагадати зрізаний браконьєром плавець.

Тим часом Капітан підштовхнув човен зовсім близько до свого творіння. Тепер, зблизька, хлопці змогли переконатися: саморобна субмарина насправді виявилась не аж такою великою. Ніхто з них не знався на морській, а надто — підводній справі, і Данило не уявляв, що зараз відбувається в головах Богдана й Пави і як вони оцінюють побачене. Але сам він подумки зробив висновок, який, не стримавшись, озвучив одним словом:

— Маневрений.

— Правильно, Богданку мій дорогий, щ з чималою гордістю мовив Капітан. — Головне в наших умовах — маневреність. Моя «рибка» мусила пропливти, навіть прослизнути, там, де великі, гм, оті справжні військові човни не пройдуть за будь-яких обставин.

— То ви його «рибкою» назвали? — перепитав Павло.

— А як ще назвати водоплавне? — щиро здивувався Капітан. — Раком? Медузою? Молюском? Ні, тільки «Рибка»!

Пустивши човен, він підплив до свого суденця, видерся наверх, умостився на пласкій поверхні, мов учитель перед учнями. Балони аквалангів скинув, проте костюм для підводного плавання не зняв. Стягнув лише верх, відкривши хлопцям голову, вкриту гривою довгого сивуватого волосся, й таку саму, з пасмами сивини, бороду.

— А туди, всередину, можна? — Богдан тицьнув на задраєний люк.

— Можна, — легко погодився Капітан. — Тільки, Богдане мій дорогий, зараз не треба. Там, усередині «Рибки», — він поплескав по поверхні, — місця вистачить двом дорослим, трьом дітям чи підліткам, таким, як оце ви, або одному дорослому і двом дітям. Заліземо туди, як оселедці в діжку, й не поговоримо до ладу. До того ж одному з вас доведеться стояти тут цапки, засунувши голову в люк. Так діла не буде.

— Але ми покатаємось? — вирвалося в Павла.

— Моя «Рибка» — не атракціон, — мовив Капітан суворо. — Для іншого зроблена.

— Як ви її зробили? — спитав Данило, і це, вочевидь, цікавило всіх найбільше, навіть якщо підводна мандрівка нікому з них не світить.

— Довга історія, — відмахнувся Капітан. — Почну вдаватися в деталі — вам точно стане нудно. Сам я фізик, інженер-корабел, у мене проектів на папері, хлопці мої дорогі… А! — він знову відмахнувся. — До того ж нам зараз важливіше, для чого я зробив свою «Рибку». І ось звідси, як кажуть, я почну докладніше.

Розділ 19

Важливий, у якому Капітан розповідає багато цікавого й загадкового про флот, загиблих героїв та скарби підводного човна

Сонце неквапом сідало.

Прокашлявшись, мов справжній лектор, Капітан вмостився зручніше, напустив на себе поважного вигляду (хоч зі своєю сивиною був і так доволі солідний на вигляд), заговорив:

— Що ви знаєте про Чорноморський флот?

Данило кілька разів чув від батька якісь історії про українські кораблі в Севастополі, тому збирався відповісти, хоч усе почуте так і лишилося для нього незібраною мозаїкою. Але, схоже, Капітан і не прагнув якоїсь відповіді, навіть не звернув на Данька уваги, вів далі, осідлавши свою хвилю:

— Нічого ви не знаєте про Чорноморський флот! Бо в школах, на жаль, про це не розповідають. А більше почути про українську флотилію вам і таким, як ви, ніде. Коли флот створили? Думаєте, зовсім недавно?

— Він завжди був! — вигукнув Богдан.

— Це тобі здається так, Данку мій дорогий! — заявив Капітан. — Але, — тут він підніс угору пальця, «майже сто років тому Україна мала шанс стати самостійною державою. І жили б ми зовсім не так, як живемо тепер.

— Краще? — вирвалося в Павла.

— Інакше, — спокійно відказав сивий Капітан. — І напевно таки краще. Але не будемо уявляти, як би було, якби все пішло інакше. Історія цього не любить.

— Правильно, — вставив Данило. — Мені тато завжди так каже.

— Ага-ага, правильно каже батько твій дорогий, — кивнув Капітан. — А тепер розкажу вам дуже коротко про те, що ви мусите знати для початку. Як стане цікаво — море книжок про це написано. Не кажучи вже про Інтернет, там не тільки іграшки безглузді є. Події, хлопчики, відбувалися ось як, — він кахикнув. — Три сотні років наша з вами Україна вважалася такою собі губернією. Околицею Російської імперії. Як і чому це сталося — окрема історія, ви й самі, мабуть, про це з підручників знаєте. Але майже сто років тому російська буржуазія скинула свого імператора.

— Знаю, була революція! — вклинився Данило, якому все ж хотілося показати себе освіченим хлопцем.

— Без крові обійшлося, — наголосив Капітан. — Крові досить було на війні, що тривала тоді в Європі. А вже навесні 1918 року та частина нашої країни, яка не була в складі іншої імперії — Австро-Угорської, заявила про бажання мати незалежність! І могла б її здобути! Українці активно почали домовлятися з новою російською владою. Та завадили російські ж більшовики. Малограмотний натовп, який назвав себе комуністами, захопив, хлопчики мої дорогі, у Росії владу зі зброєю в руках. І перше, що вони зробили, — вирішили створити нову імперію. Тільки вже свою, комуняцько-червону.

— Колір крові, — промовив Богдан швидше до себе, аніж бажаючи бути почутим.

— Або їхніх прапорів, — сказав Капітан. — І пішов цей червоний набрід на молоду Українську державу війною. Потопили наші землі в крові. Замісили на цій крові свою владу. Чи можна було боротися? Можна. Наші й опиралися, хто як міг. Чи були серед росіян ті, хто не вважав себе ворогами України? Були. Переважно серед культурних людей, котрі поважали прагнення інших. Ось тут і перейдемо до кораблів, хлопчики мої дорогі.

— Чорноморський флот? — озвався Данило.

— Правильно, молодець, — похвалив Капітан. — Флот же, скажу я вам, охороняє морські ворота держави. Нічого дивного нема в тому, що червоні, які почали набирати силу, вирішили посіяти паніку й розбрат серед моряків. Бо якщо дати флоту можливість об’єднатися довкола сильної ідеї, тоді вороги його не розклюють. Надто, хе-хе, міцний горішок. Ось так на більшості кораблів Чорноморського флоту почали підніматися наші жовто-блакитні прапори. Що стали робити на це комуняки? — глянув Капітан на принишклих слухачів суворо, явно чекаючи на відповідь.

— Зривати стяги! — випалив Богдан.

— Е, ні, то потім було. А на той час занадто просто й небезпечно для життя, — пояснив Капітан. — Вони іншу тактику обрали. Почали