Читати книгу - "Міцний кулак туарегів"

розгорнувся б зовсім інакше. Ми, північноафриканські бербери, нащадки стародавніх гарамантів, лівійців та маврів, могли б спільно з фінікійськими карфагенянами підкорити тодішню Європу. Роз'єднаність і зажерливість колишніх наших царів та моральний занепад родин багатих фінікійців, котрі заради власного блага занедбали свої обов'язки перед громадою та країною і безсоромно експлуатували народ, призвели до того, що не Африка Європу, а Європа кінець кінцем підкорила Африку.

Вдруге в історії ті ж самі помилки повторили араби, коли після смерті пророка Мухаммеда почали вогнем та мечем поширювати його віру. Краще було б, якби халіф Омар послав свої війська не на захід, через Єгипет, до Північної Африки й Іспанії, не на схід, тобто до теперішнього Ірану й далі, до недозірних просторів азіатського континенту, а напав би на східну римську державу. Її царі непевно сиділи у Візантії. Візантійське царство було розорене виснажливими війнами з тодішньою Персією, тож обидві держави були слабкі як з господарського, так і з військового боку.

Саме тоді араби могли б легко перемогти немічних візантійців і стати володарями Балканського півострова ще до приходу турків на кордони арабської держави. Тепер Європа була б мусульманська. Християнство (7 ст. н. е.) теж було слабке. Вісімдесят процентів населення Європи саме тоді приймало християнство. Але приймало невдоволено, коли не з огидою, адже тодішня середня й східна Європа (як германські, так і слов'янські племена) ненавиділи релігію, що прийшла до них од римських імператорів, з держави, яку вони колись майже знищили, бо за часів своєї минулої слави вона жорстоко панувала над ними. Отак, діти. Якби араби рушили на Європу не через Північну Африку та Піренейський півострів, а навпаки, спільними силами вдарили б по візантійській імперії, то решта Європи залюбки прийняла б пророкове вчення й дуже легко розбила б із сходу короля Франції — наймогутнішої тоді держави Європи.

Це були два випадки в історії людства, коли Близький Схід міг підкорити собі Північний Захід. Ще трохи — і історія світу потекла, б зовсім іншим річищем. Я розповідаю вам про це не тому, що мрію про світове панування — хай навіть у першому випадку то було б світове панування берберів, бо карфагеняни, зажерливі багатії, з часом вийшли б із тієї гри через свою нечисленність. Адже Карфаген завжди був тільки містом купців, ремісників і мореплавців. А навколишні землі належали народам, які жили там ще до приходу колоністів-фінікійців. Отже, ви бачите, що бербери живуть у нашій країні й досі, а карфагеняни ген-ген коли загинули. Але я не мрію навіть про панування над Європою, ні, де там!

Я тільки намагаюся мислити як людина, навчена гірким досвідом народів, що спостерігає за ходом подій у світі й радо бачила б той світ ліпшим і прогресивнішим, ніж він є тепер, першої половини дев'ятнадцятого століття.

Чи ви зрозуміли, що я хочу цим сказати?.. Подумайте тільки про те, що було б і чого не було б, якби у Європі поширилася наша віра.

По-перше, не було б жорстоких християнських війн, які тривали століття, війн християн проти магометан. Адже ці війни не принесли нічого доброго віруючим ані того, ані іншого віросповідання. Вони тільки призвели світ до злиднів, до такого лихоліття, що сім століть потому він не мав ні часу, ні бажання, ні снаги, ні сил розвивати науку, якою уславилося античне людство, зокрема єгиптяни, стародавні греки та західноазіатські народи.

По-друге, не точилися б безконечні морські бої, що тривали від часу вигнання маврів з Іспанії. Морський розбій по всьому басейнові Середземного моря почався в п'ятнадцятому столітті і аж дотепер відокремлював Європу від Ближнього Сходу.

По-третє, Європа, навернена до мусульманської віри, в союзі з арабами, хай і не дуже стійкими, не зазнала б згодом навали справжніх варварів — турецьких орд. Не була б використана ця релігія для згуртування проти християнства — а це був смертний гріх, бо на той час християнська церква вже опанувала думками європейських народів, і християнство створило тут свою культуру, так само, як іслам створив масну культуру народів Сходу. Щоб убезпечити себе, обидві релігії одна перед одною заступали шлях новим ідеям. Араб не міг поширювати неоціненні знання з математики, лікарського мистецтва та інших наук, які він успадкував од учених греків, що втекли до єгипетської Александрії і до малоазіатських шкіл, тільки тому, що напівварвар турок у тому нічого не тямив. Тож і християнська наука з тих же причин не розвивалася аж до сімнадцятого століття. Римські папи переслідували кожного вченого, який зійшов на новий щабель у науці. Майже до вчорашнього дня Земля «не насмілювалася» ані обертатися навколо своєї осі, ані кружляти навколо Сонця; велетенські небесні тіла, у сто крат більші за Землю й Сонце разом, за церковними уявленнями лишалися на небесному шатрі тільки як нічне освітлення. І все це тому, що так твердили автори біблії кілька тисячоліть тому, а християнські попи вважали ці безглузді думки за недоторканні божественні одкровення.

Проте найгірше було з медициною. Християнська церква вважала кожного лікаря, який наважився б розітнути труп, щоб вивчити будову людського тіла, за злочинного безбожника. Тому лікарі в Європі донедавна знали не набагато більше, ніж стародавні грецькі лікарі.

Так само було і з людським мисленням взагалі. У стародавньому Вавілоні вже тисячу років тому царі закладали музеї, розкопували зруйновані міста і, вивчаючи знайдені цікаві речі, намагалися дізнатися про наукові досягнення минулих часів. Та оскільки в біблії було написано, що бог створив світ року 3988 до нової ери, то вчені ще у «Всесвітній історії», виданій у Лондоні 1799 року, ствердили це як беззаперечну істину!

— Отож, мої дорогі, я міг би вам розповідати про людську глупоту ще багато, — промовив марабут Захаріаш. — Але тому, що ми пливемо до Суса, послухайте краще народну легенду про виникнення цієї назви.

Коли араби під час візантійських християнських воєн разом з народами Північної Африки захопили місто Гадрумет (теперішній Сус), то побачили неймовірну кількість підземних печер та катакомб. Це перші християни, ховаючись від переслідувань, просвердлили хрест-навхрест геть увесь пагорб, на якому стояло місто. Араби вирішили взнати, що сховано під містом. В підземному лабіринті спалахнули запеклі бої. Загарбники назвали те місто містом хробаків — Сусата, Сус. Але люди розповідають дещо інакше.

Коли за пізніших часів арабського панування городяни почали споруджувати підвалини для фортечних мурів, то, мовляв, натрапили на велику кулю із щирого золота, покарбовану фінікійськими літерами. Ймовірно, що та куля була в поганському храмі важливим атрибутом магічних обрядів колишньої пунічної релігії.