Читати книгу - "Кава з кардамоном"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
* Привіт! Ти вже купила подарунки? Бо я ще ні. Може, збігаємо разом до «Золотих терас»?
* Ні, не купила, — відписала Лінка. — У мене немає грошей.
* Є ідея, як можна заробити.
* Як?
* Давай зустрінемося завтра після уроків, я розкажу, приїду до тебе під школу.
*ОК.
Спілкуватися через інтернет було легко, усе здавалося чітким і без жодних недомовок. Лінка вимкнула комп’ютер. На мить повернулася болісна думка про втрачену сестру, проте її швидко відігнав сон.
VII
Звісно, Адріан приїхав під гімназію не лімузином, але все-таки це була машина. У Лінки з’явився хлопець із власною тачкою, навіть, якщо це був лише друг. Щойно він посигналив, як дівчина помахала подружкам і жваво рушила до машини.
— Давай заскочимо на каву. Я тут недавно знайшов таке класне місце. Зветься «Оксамит».
«Це вам не підозріла „Зірочка“ в Сероцьку, де тхне несвіжим пивом», — подумала Лінка, спускаючись стрімкими сходами до залитого рожевим світлом приміщення. Пахло ароматичними свічками, кавою і ще якимись східними прянощами.
У кав’ярні було багато куточків, кожен оформлений в іншому стилі. Біля вікна, під прозорими фіранками кольору фуксії, була мало не театральна сцена: східні покривала мінилися блискітками, у вазі замість квітів пишалися павині пера. Поруч лиснів чистотою гладенький аскетичний столик, а єдиною ознакою комфорту були сніжно-білі хутряні накидки на полірованих дубових лавах. Маленьке віконечко в побіленій стіні праворуч освітлювало наступну кімнатку, блакитну із червоним.
— Де тобі більше до вподоби?
— Ось тут, — Лінка, не вагаючись, вказала на біло-блакитно-червоний куточок.
— Любиш атмосферу Греції?
— Та-а-ак.
Ліпка ніколи не була в Греції, та якщо він так каже…
— Чого б тобі хотілося?
— Кави.
Адріан простягнув їй меню, де на чотирьох сторінках видніли довгі описи різних кавових напоїв.
— «Ванільна задума», — прочитала Лінка. — «Повів весни в ледь обсмажених зернах колумбійської робусти, змішаної з новозеландською арабікою та найкраще молоко від голландських корів, із додатком лимонної трави й анісу».
Адріан скривився.
— Ця тобі не смакуватиме.
— Справді, дивно звучить, — погодилася Лінка, яка з відразою подумала про молоко з анісом. — «Карамельний екстаз», — читала вона далі. — «Подвійне еспресо із сильно обсмажених кавових зерен із Мозамбіку та карамельним морозивом». Усе, здаюся.
— Можна вибрати за тебе?
— А якщо вона мені не сподобається?
— То поллємо нею квіти, — хлопець кивнув на зелену парасольку пальми в горщику під вікном.
Кава пахла солодко й водночас різкувато. Лінка відчувала на язиці смак меду й іще чогось, якихось невідомих прянощів.
— Що це таке? Не кориця, щось інше.
— Кардамон. І певне ще якісь інші прянощі.
— Як зветься ця кава?
Адріан зазирнув у меню.
— «Медова пристрасть».
— Гм, мені подобається. Краще пристрасть, ніж екстаз. А що тут у них ще є?
— «Шоколадна заборона», «Малинова сонливість», «Горіхова спокуса».
— Гарно. Скільки їх узагалі?
— Шістдесят чотири.
— Комусь довелося добряче помізкувати, щоб повигадувати всі ці назви.
Кава й справді була на диво смачна, а крісло м’якеньке. Лінка просто розкошувала.
— Таке класне місце.
— Знаєш… Мені скрізь класно, де можна побути із кимсь класним… — тихо мовив він.
— Ти збирався розповісти про якийсь заробіток, — перебила вона його не надто чемно.
Лінка раптом розхвилювалася. Адріан просто друг, а вона відчула… Вона не була певна, та їй здалося, що хлопець проказав це якось по-особливому, а не просто стверджуючи факт… Та може, це їй лише здалося. На щастя, він уже заговорив, і дивне відчуття минуло.
— У мого дядька в Студзянках біля Варшави є міні-плантація ялинок. Щороку на свята продає їх гуртом, та зараз у нього якісь проблеми із хребтом, диск вискочив. Він міг найняти когось із села, але запропонував мені. Ялинки треба повикопувати й посадити в горщики, а тоді їх перевезуть до закупівельного пункту.
— Мені доведеться викопувати ялинки? Із задоволенням, та не знаю, чи мої м’язи достатньо розвинулися від розумової праці.
Адріан посміхнувся.
— Ти б могла допомогти садити їх у горщики. Мені потрібна друга пара рук, сам я не впораюся. А ялиночки маленькі.
— Гаразд.
Усе-таки це була якась розвага. Пропозиція цікава, а якщо на цьому можна щось заробити… Лінка опинилася без жодної копійки, а їй так хотілося купити якісь подарунки для Адама, Кая й бабусі… Щодо мами не була певна. Бо ж невідомо, чи приїде вона до них на святвечір. Та й оті п’ятдесят злотих хотіла повернути, вирішила вислати їх поштовим переказом на адресу агенції. Що не кажіть, а це борг.
— Про що так замислилася?
Хлопець дивився на неї ніжно. Занадто ніжно.
— Нічого. Пробач. Мені треба до вбиральні.
«Мені це здалося. Точно здалося, — думала вона, намилюючи руки над кумедним золотим умивальником. — Адріан мені лише друг, і так і повинно залишитися». Із цією думкою вона повернулася на місце.
— Скажи мені, коли саме можна їхати викопувати ці ялинки?
Лінчине питання залишилося без відповіді, бо їхню увагу привернула пара, яка спускалася по сходах. У хлопця були довгі світлі дреди, у дівчини — коротка стрижка з рівним чубчиком. На дівчині висіла хустка-слінг, у якій спало немовля.
— З дитиною до кав’ярні?
— Маля, мабуть, спить. А тут заборонено курити, тож чом би й ні?
Лінка відчула, як на очі навертаються сльози. Відвернулася, але зрадливі струмочки все-таки побігли по щоках.
— Що сталося?
— Ця дитина… Вона мені дещо нагадала.
І раптом, сама здивована тим, що робить, розповіла Адріанові все.
— Мені так шкода. Дуже сумна історія. Це неймовірно важко, коли довідуєшся про щось таке…
— У мене ніхто ніколи не вмер, — плакала Лінка. — А тепер… Я ж її навіть не знала, чому мені тоді так сумно?
— Знаєш, я не надто люблю кладовища, та може, тобі полегшає, якщо… ну, не знаю… поставиш у неї на могилці свічку чи квіти принесеш? Де це? У Варшаві?
А й справді. Де ж похована ця дитина? Батько лежить тут, отже, дитина теж мусить бути поруч… Та може, її могила в Кракові, мабуть, що так, бо мамина родина походить звідти.
— Спробую запитати в бабці Стефи, — вирішила Лінка.
VIII
До Студзянок поїхали недільним ранком. Уночі нападало снігу. Дорога здавалася м’якою й тихою, білий пух легенько блищав у променях світанку. Вони слухали радіо й говорили про все й ні про що. Адріан виявився суперовим товаришем! Звісно, хлопцеві всього не розповіси. Не могла ж Лінка сказати йому, що в неї болить живіт, бо почалися місячні. Про це вона говорити соромилася, але решта… Розповіла йому про свою родину, про клас і вчителів. Про те,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кава з кардамоном», після закриття браузера.