Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

Джамбулат іще зовсім знахабнів і вирішив мене обійняти, коли показував, як натискати на курок. Я його відіпхнула і сказала, що все розповім дідусеві Шамілю. Джамбулат дуже злякався. Швидко пішов із братом.

П.

21.07.

Привіт! Я довго не писала в тобі, Щоденнику. Для початку створю план:

1. Сварка з Сашкою

2. Іслам

3. Подорож

4. Магнітофон

5. Патошка

6. Робота/ринок

7. Ерик

Я не бачила Сашку вісім днів. Я майже весь час його не бачила, але зараз говорю про останній тиждень. І от він з’явився. Разом зі своєю мамою, тьотею Алею, і братом Ериком. Їм увечері стало нудно, і вони прийшли до нас на чай. То йому вистачило нахабства сказати мені, що він буде зустрічатися з Патошкою! Дівчинкою-аваркою з третього поверху. Вона від мене на рік молодша.

Тепер мені дещо зрозуміло. Це до неї він бігає все останнім часом! Кличе її грати в теніс і в «собачку»! А мене жодного разу не покликав.

Але він дуже помилявся, що зможе мене зачепити. Я сказала йому, що дружу з Патошкою і мене навіть мама тепер кличе «Патошка» — як і її. І він може котитися на чотири вітри і не виправдовуватись! Сашка витріщив очі й мало не впісявся. А тоді підвівся й каже:

— Прощавай навіки!

І пішов. От і все.

Іслам — це один хлопець із провулка. Коли я йду повз нього, зупиниться і стоїть — дивиться, намагається заговорити.

Подорож вирішила влаштувати тьотя Аля. Вона, як і моя мама, повторює, що буде мир.

Треба думати про те, що війна минула. Тепер усе буде як раніше.

Вона вирішила відвезти мене на тиждень до курортного міста Нальчика, якщо вийде. Я й не пам’ятаю, коли відпочивала. Усе торгую на ринку.

Магнітофон купила. Сама! Телевізор давно перегорів і зламався. Мені Ерик допомагав вибирати магнітофон і син тьоті Мар’ям, Акбар.

Патошка — дівчисько з третього поверху. Вона любить брехати й жаднюга. Ми дружимо, але не сильно. Я не знаю, що в ній знайшов Сашка. Зрештою вони одне одного варті. І, хоч як мені прикро, нічим себе не викажу. Головне — зберегти гордість.

Я влаштувалася на ринку торгувати соком на апараті. Раніше я ходила й торгувала всякою всячиною. По всіх торговельних рядах ходила. Ноги в кров збивала. Тепер сиджу на стільці й торгую щодня з ранку до вечора соком із апарата.

Що сказати про Ерика? І так усе ясно. Я кохаю його.

П.

29.07.

Ерик, Сашка й тьотя Аля в нас були. Тьотя Аля, мама й Сашка на кухню пішли, а ми з Ериком сиділи на дивані. Електрики немає. Свічки. Півморок. Ерик хотів мене поцілувати. Ще б трохи часу! Але тут мама з тьотею Алею зайшли і як закричать:

— Борщ готовий! На кухню, діти!

Шкідники!

04.08.

Знаєш, я вирішила писати в тобі акуратно. Але що це дасть? Я ж у тобі майже не писала тієї правди, що діється навколо. Її не можна писати. Якщо тебе хто-небудь знайде, то, напевне, мене шантажуватиме, або сміятиметься, або вб’є. Мушу писати в тобі лише мало з того, що відбувається.

Я вже писала раніше всю правду в щоденник, а потім зрозуміла, як це небезпечно. Правду треба шифрувати. Мені дуже важко на душі тому, що я не можу тобі дечого розповісти.

Сашки, Ерика й тьоті Алі немає. Не приходять — ховаються у бабусі в приватному будинку.

Альонки немає, і, може, я взагалі її ніколи не побачу? Краще я мовчатиму.

02.09.

Привіт! Я щойно з лікарні. У мене була операція апендициту. Усе трапилося дванадцять днів тому. Мені стало погано, і я мучилась. Мама возила мене до лікарні, але лікарі не подивилися. Сказали, просто живіт болить. Я не могла ходити. Ходила зігнувшись.

Чоловік, у якого шестеро дітей, чеченець із середнього під’їзду, побачив це. Мене й маму посадив у свою машину «Волгу». Привіз нас до лікарні № 9. Коли він привіз мене як свою дочку, мене подивилися. Лікар сказав:

— Негайно в операційну!

Я не хотіла. Думала — минеться.

Мені дали простирадло, щоб я загорнулася в нього. Потім поклали на стіл і зробили крапельницю. Я стала засинати. Але побачила, що лікарі хочуть зняти моє простирадло-плаття. Крикнула:

— Ні! Я соромлюсь! Не знімайте!

Почула, як усі в операційній засміялись, і заснула.

Виявився апендицит гнійний. Я потім прокинулася тільки за день. Стеля кружляла. З живота стирчали трубки. Гній стікав у банку. Так п’ять днів. Мама сказала — я мало не померла на операції.

Шви тільки зняли. Слава Богу, все позаду.

У лікарні я познайомилася з дівчиною. Має 17 років. Її прізвище — Лобазанова. Ми багато жартували, розмовляли про все. Нам разом робили уколи.

P. S. Немов у нагороду за все мені надійшов лист. Тьотя Валя й Альонка живі! Вони виїхали з дядьком Сашею на якийсь російський хутір. Є річка і маленький будинок! Яка я за них рада! Слава Богу!

Їм допомогли чеченці. За це тьотя Валя віддала їм свою трикімнатну квартиру, а вони бандитів прогнали. Тих чеченців, що були з автоматами. У цих добрих чеченців були кулемети.

Поля

07.09.

Коли я була в лікарні, багато чого сталося. Привезли якусь маленьку дівчинку, і вона померла. Її батько та його друзі стріляли в операційній у лікарів з автоматів. Хтось вистрибнув у вікно з четвертого поверху. Хтось утік. Страшно.

Добре, мама зі мною була, коли стріляли. Я лежала з трубками з живота в палаті.

Міліції тепер немає. У всіх зброя, і кожен сам за себе. Читала книжку «Та, хто біжить по хвилях» О. Грина.

08.09.

Привіт!

Уночі, коли я прокинулася після операції, то відразу згадала, що була на бенкеті Олімпу в космосі. Там були всі давньогрецькі боги! Афіна, Зевс, Посейдон, Амур! Аполлон присвятив мені пісню, якої я раніше ніколи не чула.

Підеш ти туди,

Де гора висока, чарівна.

Очі там — листок іскристий.

Там душа й повітря чисті!

І, мов срібло, усмішка ясна.

Що означає «мов срібло, усмішка ясна»?

09.09.

або 10 вересня (я точно не знаю)

Про останні події: школу я не відвідую — хворію після операції. Тьотя Аля, Сашка й Ерик зникли. Їхня бабуся теж. Тьотя Валя й Альонка в тяжких умовах. Життя врятували, а як жити?