Читати книгу - "Номер нуль"

А невдовзі ти побачиш, що ті з Мілана не мали рації... Одначе не всі дотримувалися такої думки: серед членів комітету генерал Кадорна більше схилявся до того, щоб вдовольнити союзників, але опинився у меншості, тож комітет вирішив відправити делегацію у Комо, щоб перейти до страти Муссоліні. Патруль, як знову ж таки всі знають, очолив чоловік ревних комуністичних поглядів полковник Валеріо та воєнком з політпитань Альдо Лампреді.

Я не марнуватиму твій час на всі альтернативні гіпотези, наприклад, що виконавцем був не Валеріо, а хтось важливіший за нього. Кажуть, що кат був сином Маттеотті, чи про те, що стріляв Лампреді[103], який був справжнім мозковим центром делегації. Утім, сприймемо за щире золото те, що дізналися у 1947 році, що Валеріо був бухгалтером Вальтером Аудисіо, який згодом героїчно увійшов у парламент від комуністичної партії. Як на мене, хай Валеріо чи хто інший — суті справи це не змінює, тому далі говоритимемо про Валеріо. Отож, Валеріо із загоном своїх людей їде у Донго. Тим часом, не знаючи, що невдовзі з’явиться Валеріо, Педро вирішує сховати дуче, бо боїться, що загони фашистів, які блукають неподалік, спробують його визволити. Й допоки сховок бранця залишається у таємниці, він вирішує спочатку перевезти його дійсно цілком таємно, однак потурбувавшись, щоб новина поширилася у тил, у казарму фінансової поліції Джермасіно. Але потім потрібно було б забрати дуче вночі, щоб перевезти його в інше місце, про що знали мало, — у Комо.

У Джермасіно у Педро з’явилася можливість обмінятися кількома словами з полоненим, який просить передати вітання пані, яка сидить у машині з іспанським послом. Після кількох відмовок полонений визнав, що йдеться про Петаччі. Згодом Педро зустрінеться з Петаччі, жінка спочатку вдаватиме іншу, але потім зізнається й звіряється йому, розповідаючи про своє життя з дуче й просячи як вияв вищого милосердя дозволу бути поруч з коханцем. Педро хоч і збило це з пантелику, та коли порадився зі своїми людьми, розчулений людськими пристрастями, дає дозвіл. І Петаччі поїхала разом з дуче вночі в інший сховок, до якого вони так і не доїхали, бо сповістили, що у Комо вже прибули союзники, які придушують останній осередок фашистського спротиву. А тим часом маленький конвой, що складається з двох машин, їде на північ. Машини спиняються в Аццано. Пройшовши трохи пішки, втікачі знаходять притулок у вірних прибічників, у родині Де Марія: Муссоліні та Петаччі дали маленьку кімнатчину з широким двоспальним ліжком.

Педро не знає, що він востаннє бачив Муссоліні. Повернувшись у Донго, бачить, як на майдані зупинилася вантажівка, а в ній — солдати у новісіньких мундирах, які так виділялися на тлі зношеного та подертого ганчір’я, у яке були вбрані його партизани. Новоприбулі вишиковуються перед муніципалітетом. Їхній командувач називається Валеріо — очільник, якого головнокомандуючі корпусу волонтерів визволення наділили повними повноваженнями. Він показує неспростовні вірчі грамоти й каже, що йому доручили розстріляти полонених, геть усіх. Педро намагається заперечити, просячи, щоб їх видали тим, хто проведе над ними суд за законом. Але Валеріо, наголошуючи на своєму чинові, вимагає дати йому перелік імен арештантів і навпроти кожного імені ставить чорний хрест. Педро, зауваживши, що смертельний вирок винесено також Кларетті Петаччі, захищає її, кажучи, що це ж лише коханка диктатора, але Валеріо відповідає, що таким є наказ міланського керівництва.

— Зверни увагу на цю обставину — Педро ясно згадує про ці слова, бо коли з’являться інші варіанти того, як відбувалися ці події, Валеріо буцімто казатиме, що вона обійняла коханця, він наказав їй відійти, але вона не послухалася, тому її теж розстріляли — помилково, так би мовити, через надмірне завзяття. Справа в тім, що вона теж була приречена, хоч суть навіть не в цьому, а в тому, що Валеріо розповідає про ті події по-різному, й ми не можемо вірити жодному з варіантів.

Далі у подіях багато плутанини: коли Валеріо сказали, що там знаходиться іспанський посол, той захотів побачити посла, розмовляє з ним іспанською, а посол і слова не спроможний відповісти по-іспанському, а отже, ніякий він не іспанець. Валеріо, надававши йому добрячих ляпасів, упізнає у чоловікові Вітторіо Муссоліні, а потому наказує Біллові відвести чоловіка на берег річки й розстріляти. Утім, дорогою хтось упізнає у ньому не Вітторіо, а Марчелло Петаччі, брата Кларетти. Педро відводить його назад, але то ще гірше, адже Петаччі репетуватиме, як навіжений, про те, як прислужився Італії, — про секретну зброю, яку знайшов і приховав від Гітлера, але Валеріо додасть у список смертників і його.

Відразу потому Валеріо повертається зі своїми людьми у будинок родини Де Марія, забирає Муссоліні та Петаччі, машиною везе їх на вулицю Джуліно ді Меццегра й наказує їм вийти з машини. Мабуть, Муссоліні спочатку гадав, що Валеріо приїхав, аби врятувати його, тому лише зараз усвідомлює, яка доля на нього чекає. Валеріо штовхає Муссоліні до залізних ґрат на вікнах, зачитує йому вирок, намагаючись (як він казав згодом) відтягнути від нього Кларетту, яка відчайдушно припадає до коханця. Валеріо спробував вистрілити, але його рушниця дала осічку, тож він, взявши рушницю у Лампреді, випускає у засудженого п’ять куль. Згодом він казатиме, що Петаччі несподівано кинулась на траєкторію пострілу, й її було вбито помилково. Це 28 квітня.

— Однак усе це ми знаємо зі слів самого Валеріо. За його словами, Муссоліні скінчив, як падло. А за оповідками, які з’явилися пізніше, він, розстебнувши комір шинелі, прокричав: «Цільтеся у серце». А що насправді сталося на тій вуличці — ніхто не знає, окрім катів, якими згодом маніпулювала компартія.

Повернувшись у Донго, Валеріо вчиняє розстріл решти високопосадовців. Барраку просить, щоб йому не стріляли у спину, але його заштовхали назад у загальну групу, Валеріо наказує Петаччі вишикуватися укупі з рештою, однак смертники почали протестувати, вважаючи його зрадником, і хтозна, що він там накоїв. Його вирішено розстріляти окремо. Коли всіх розстріляли, Петаччі звертає на стежку й втікає до озера, його схопили, та чоловік вивернувся, стрибає у воду й відчайдушно пливе: добили його кулеметною чергою та пострілами з мушкета. Згодом Педро, який не хотів, щоб його партизани брали участь у розстрілі, наказує виловити труп з води й покласти у ту саму вантажівку, куди