read-books.club » Публіцистика » Проект «Україна». Галерея національних героїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

227
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Проект «Україна». Галерея національних героїв" автора Андрій Юрійович Хорошевський. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта / Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 125
Перейти на сторінку:
банками, голови комісії законів, керівника спорудження Ісаакіївського собору в Санкт-Петербурзі й ін.

В день воцаріння Павла I – 5 квітня 1797 року – Петро Васильович отримав звання графа, але так само швидко потрапив у немилість і був відправлений у відставку. Здавалося б, доля вже далеко немолодого сановника – доживати свій вік у маєтку, але через чотири роки Петра Завадовського знов було покликано на державну службу – цього разу Олександром I. 8 вересня 1802 року імператор підписав указ про права і обов’язки Сенату і маніфест про утворення міністерств. Того ж дня П. В. Завадовський зайняв пост міністра народної освіти – першого в історії імперії. Під керівництвом Петра Васильовича були утворені учбові округи (1803), відкриті університети в Харкові, Казані, Дерпті (нині Тарту), Вільно (Вільнюсі) і затверджені їх статути (1802—1804), інші вищі учбові заклади, гімназії і школи. Граф вважав, що освіта повинна зближувати різні соціальні верстви і бути безкоштовною, і, по можливості, керувався цими принципами в довіреному йому міністерстві.

В останні роки життя Петро Васильович працював у Державній раді Російської імперії, очолював Комісію зі складання законів. Людина, що побачила за своє життя п’ять царювань, померла рівно через 73 роки після свого народження – 10 січня 1812 року. Похований Петро Завадовський в Санкт-Петербурзі, на Лазарівському кладовищі Олександро-Невської лаври.

Розумовський Олексій Кирилович

(1748—1822)

Державний діяч, сенатор, міністр народної освіти Російської імперії

Від шлюбу з Катериною Іванівною Наришкіною останній гетьман України Кирило Розумовський мав шість синів і п’ять дочок. Первісток, Олексій, народився 12 вересня 1748 року в Санкт-Петербурзі. Разом з молодшими братами він вчився в спеціально створеному для них «інституті», де їм викладали ад’юнкти Санкт-Петербурзької академії наук. Потім, в середині 1760-х років, продовжив навчання в Німеччині, Англії, Італії. Після чотирьох років навчання Олексій повернувся до Росії, як камер-юнкер служив при дворі Петра III, потім Катерини II.

З дитинства звиклий до привілейованого стану родини, Олексій Розумовський пишався своїм походженням, проте не поспішав просуватися по кар’єрних сходах. У 1775 році він був підвищений в дійсні камергери, але вже в 1778 році вийшов у відставку і поселився разом з дружиною і дітьми в своєму підмосковному маєтку Горенки. Проживши вісім років як не дуже обтяжений турботами поміщик (як згадували сучасники, його головним захопленням були оранжереї, в яких росли екзотичні рослини, зібрані зі всього світу), Олексій Кирилович повернувся на державну службу, в 1786 році став сенатором і таємним радником і знову переїхав до Санкт-Петербурга.

У 1795 році граф Розумовський знову подав прохання про відставку. Що послужило причиною такого кроку, достовірно невідомо: за однією з версій, Олексій Кирилович відмовився підтримати один із запропонованих імператрицею Катериною законів і його «попросили» піти, за другою – він розраховував зайняти пост міністра комерції, проте цей пост віддали іншому, і відставка стала формою протесту і образи, згідно з третьою ж версією Розумовському довелося піти через сімейні нелади.

Хоч би там як, Олексій Кирилович знову поселився в Горенках, де перечекав останній рік Катерини II і неспокійне царювання Павла I. Важко сказати, чи розраховував він в черговий раз повернутися на службу, тим більше, що Олександр I спочатку не звертав на нього своєї високої уваги. Але в 1807 році Олексій Розумовський призначений на посаду опікуна Московського університету (ця посада мала на увазі і опікування над Московським учбовим округом). З помітних нововведень, упроваджених О. К. Розумовським на цій посаді, можна відзначити указ про обрання ректора не на рік, а на три (як було раніше), а також організацію товариства дослідників природи і експедицій по вивченню природи Московської губернії.

Вершиною кар’єри Олексія Кириловича Розумовського стала посада міністра освіти, на якій він в 1810 році змінив ще одного вихідця з України П. В. Завадовського. У перші два роки діяльності О. К. Розумовського на посту міністра в країні були відкриті 72 парафіяльні школи, 24 повітових училища, декілька гімназій та інших учбових закладів, вжиті заходи щодо поліпшення якості викладання, відкрито декілька наукових товариств; при Московському університеті установлено першу кафедру слов’янської словесності. При особистому сприянні графа Розумовського був розроблений статут Царськосельського ліцею і відбулося його відкриття. Цікаво, що Розумовський, в молодості вольтер’янець і вільнодумець, будучи міністром, радикальним чином поміняв свої погляди і виступав за обмеження впливу іноземців на процес навчання і введення богослов’я як основної дисципліни. У 1816 році О. К. Розумовський подав у відставку, цього разу остаточно, і до самої смерті жив у своєму маєтку в селі Почеп Чернігівської губернії, де і помер 5 квітня 1822 року.

Каденюк Леонід Костянтинович

(народився у 1951 р.)

Перший космонавт незалежної України

Треба сказати, що питання: «Хто перший український космонавт?» – є предметом суперечок. Ще 28 квітня 1960 року харків’янин Валентин Бондаренко був зарахований до першого загону космонавтів. З 31 травня він проходив підготовку до космічного польоту на кораблі «Восток». У кінці лютого 1961 року Валентин проходив десятидобове випробування в сурдо-барокамері. В кінці експерименту в камері сталася пожежа, Бондаренко був ще живий, коли його витягнули, але врятувати його життя лікарям не вдалося.

Першим українцем, що побував у космосі, і четвертим серед усіх радянських космонавтів, став Павло Попович, уродженець міста Узин Київської області. З 12 по 15 серпня 1962 року він зробив на кораблі «Восток-4» перший в історії груповий космічний політ спільно з А. Ніколаєвим, який пілотував «Восток-3». Іншим разом у космосі П. Попович побував з 3 по 19 липня 1974 року як командир космічного корабля «Союз-14» (разом з бортінженером Ю. Артюхіним).

Всього з 1961 по 1991 рік космічні польоти здійснили близько тридцяти українців. Не виключено, що при певних обставинах серед них міг опинитися і Леонід Каденюк. Але доля розпорядилася інакше. Саме він (якщо вже дотримуватися точних формулювань) став першим космонавтом – громадянином незалежної України.

Народився Леонід Каденюк 28 січня 1951 року на Україні в селі Клишковці Хотинського району Чернівецької області. У 1967 році Леонід поступив в Чернігівське вище військове авіаційне училище, закінчив його в 1971-му, після чого працював у ньому ж льотчиком-інструктором.

У 1976 році Леоніду Каденюку повезло – його зарахували в «дев’ятку», четвертий після знаменитого

1 ... 20 21 22 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галерея національних героїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Галерея національних героїв"