Читати книгу - "Друга фундація"

Ченніс, який сидів на підлозі біля стіни, відчув, як не без допомоги Першого Спікера його кайдани розірвалися назавжди, і випростався. Із його уст вирвався довгий і недовірливий крик:

– То ви хочете сказати, що Россем не є Другою Фундацією?

Його життєві спогади, всі знання, яких він набув, – усе це закружляло в його голові шаленим вихором.

Перший Спікер усміхнувся.

– Бачите, Перший Громадянине, Ченніс так само засмучений, як і ви. Звичайно, Россем не є Другою Фундацією. Хіба ж ми настільки божевільні, щоб привести вас, нашого найбільшого, наймогутнішого і найнебезпечнішого ворога до свого власного світу? О, ні!

Дозвольте вашому флоту бомбардувати Россем, якщо вам так хочеться, Перший Громадянине. Нехай нищать усе, що можуть. Бо в кращому разі вони зможуть убити лише Ченніса і мене, а це аж ніяк не поліпшить ваше становище.

Експедиція Другої Фундації на Россемі, що функціонувала тут тимчасово в образі старійшин цього селища, вчора сіла на кораблі і повертається на Калган. Звичайно, вони ухилятимуться від вашого флоту і прибудуть щонайменше за день до вашого прибуття – тому я, власне, вам усе це й розповідаю. Якщо я не скасую своїх наказів, то коли ви повернетеся, побачите повсталу Імперію, розвалену державу, а відданість вам збережуть лише люди з вашого флоту. Але їх буде безнадійно мало. Ба більше, люди з Другої Фундації вже будуть на вашому головному флоті і простежать, щоб ви більше не змогли нікого навернути. Вашу Імперію знищено, мутанте.

Мул повільно схилив голову, загнаний у глухий кут відчаєм і гнівом.

– Так. Занадто пізно. Занадто пізно… Тепер я це розумію.

– Тепер ви це розумієте, – погодився Перший Спікер. – І все ж таки не до кінця.

Коли у мить розпачу розум Мула відкрився, Перший Спікер, який заздалегідь був готовий до цього і впевнений у результаті, вмить проник у нього. Щоб цілковито змінити супротивника, знадобилася лише частка секунди.

Мул підняв голову і сказав:

– Отже, я повертаюся на Калган?

– Звичайно. Як ви почуваєтеся?

– Надзвичайно добре. – Він наморщив лоба. – А ви хто такий?

– Хіба це має якесь значення?

– Звичайно, ні. – Він відмахнувся від цього питання, а відтак торкнувся плеча Прітчера. – Прокинься, Прітчере, ми летимо додому.

За дві години після цього Бейл Ченніс уже почувався достатньо добре, щоб пересуватися самостійно. Він запитав:

– І Мул ніколи про це не згадає?

– Ніколи. Він зберіг свої розумові здібності та Імперію, але його мотиви тепер абсолютно інші. Саме поняття Другої Фундації нічого для нього не означає, і він – мирний громадянин. Віднині Мул буде і набагато щасливішим – хоч би ті кілька років життя, що йому залишилося прожити через його хворобу. А потім, після його смерті, план Селдона буде втілюватися далі, хай би що трапилося.

– А це правда, – не вгавав Ченніс, – що Россем не є Другою Фундацією? Я міг би заприсягтися, запевняю вас, що я знаю, ніби вона тут. Я не божевільний.

– Ви не божевільний, Ченнісе, просто, як я вже казав, вас змінили. Россем – не Друга Фундація. Ходімо! Нам теж слід повертатися додому.

Остання інтерлюдія

Бейл Ченніс сів у маленькій кімнаті, облицьованій білими кахлями, і дозволив своєму розумові розслабитися. Йому подобалося жити у теперішньому часі. Тут були стіни й вікна, а за вікнами – трава. Вони не мали назв. Це були просто речі. Були ліжко, стілець та книжки, що непоспішно перегорталися на екрані у нього в ногах. Була медсестра, яка приносила їжу.

Спочатку він докладав зусиль, щоб зібрати докупи уривки почутого. Як от, наприклад, розмову отих двох.

Один сказав:

– Зараз – повна афазія. Все очищено, і гадаю, що без шкоди для нього. Потрібно буде лише повернути первісні записи його мозкових хвиль.

Він знав ці звуки напам’ять, і вони чомусь здавалися особливими – так ніби мали якесь значення. Але навіщо через це хвилюватися?

Краще помилуватися мінливою красою кольорів на екрані, лежачи на тому, на чому він лежав.

А потім хтось увійшов і щось зробив із ним, і він на довгий час заснув.

І коли все це минуло, ліжко раптом зробилося ліжком, а він усвідомив, що лежить у лікарні, і що слова, які він запам’ятав, набули сенсу.

Він сів:

– Що відбувається? Перший Спікер був поруч:

– Ти на Другій Фундації, і до тебе повернулася свідомість – твоя справжня свідомість.

– Так! Так! – Ченніс усвідомив, що він є самим собою, і відчув неймовірні тріумф та радість.

– А тепер скажи мені, – мовив Перший Спікер, – ти знаєш, де розташована Друга Фундація?

Правда впала на його свідомість величезною хвилею, проте Ченніс не відповів. Як колись Еблінга Міса, його охопило неймовірне, приголомшливе здивування. Нарешті він кивнув і промовив:

– Клянуся зірками Галактики – тепер я знаю.

Частина ІІ

Пошукова експедиція фундації

ДАРЕЛЛ, Аркаді – письменниця-романістка, народилася 11.05.362 е. ф., померла 1.07.443 е. ф. Хоча Аркаді насамперед є авторкою художніх творів, найбільшої слави вона зажила біографією своєї бабусі, Бейти Дарелл. Створена на основі даних, отриманих із перших рук, ця книжка вже багато століть слугує основним джерелом інформації про Мула та його час.

…Її «Повернуті спогади», спільно з романом «Знову і знову», містять неперевершені картини блискучого Калганського суспільства раннього Безцарів’я і ґрунтуються нібито на враженнях від її відвідин за юних літ Калгана…

Галактична енциклопедія

7. Аркадія

Аркадія Дарелл чітко продиктувала у мікрофон свого стенографа: А. Дарелл, «Майбутнє плану Селдона», а тоді похмуро подумала, що колись, коли стане великою письменницею, то всі свої шедеври підписуватиме псевдонімом «Аркаді». Просто «Аркаді». Жодних прізвищ.

Підпис «А. Дарелл» під класними творами для занять з композиції та риторики, видавався їй просто позбавленим смаку. Всі інші діти також змушені були робити те саме, за винятком хіба що Олінтуса Дема,[6] бо весь клас сміявся, коли він зробив це вперше. А «Аркадія» – це просто ім’я, яким маленьку дівчинку назвали лише тому, що так звали її прабабусю. У її батьків взагалі не було уяви.

Тепер, коли два дні тому їй виповнилося чотирнадцять, можна подумати, що вони визнають той простий факт, що вона подорослішала і називатимуть її Аркаді. Її губи стиснулися, коли вона згадала, як батько піднімає очі від читалки лише для того, щоб сказати:

– Але якщо ти збираєшся вдавати, що тобі дев’ятнадцять, Аркадіє, то що ж ти робитимеш, коли тобі буде двадцять п’ять, а всі хлопці