Читати книгу - "Королі і капуста"

розтулились. Повіки в неї затремтіли, немов (хай простить нам Поезія!) хвостик у вірного песика, і вся вона затріпотіла, як плакуча вербичка під легеньким повівом вітру. Так вона завжди зустрічала чоловіка, хоч би він приходив і двадцять разів па день. Якби ті, хто інколи за склянкою вина в Кораліо перебирає пікантні історії про шалену кар’єру Ізабелли Гілберт, побачили сьогодні ввечері дружину Френка Гудвіна в мирному ореолі щасливого родинного життя, вони або не повірили б своїм очам, або згодились би назавжди забути всі мальовничі сцени з життя тієї, заради кого їхній президент пожертвував і батьківщиною, й честю.

— Я привів на обід гостя, — сказав Гудвін. — Це полковник Фалькон із Сан-Матео. Він приїхав сюди в казенній справі. Не думаю, щоб ти захотіла побачитись із ним, і тому я прописую тобі спасенну жіночу мігрень.

— Він прийшов розпитати тебе про втрачені гроші, правда? — запитала місіс Гудвін, знов беручись до свого етюда.

— Ти вгадала, — підтвердив Гудвін. — Він уже три дні провадить слідство, допитує тубільців. Черга дійшла до мене, але він не наважується викликати до себе на розправу підданого дядька Сема й вирішив провести допит у формі товариської бесіди. Він мене піддаватиме тортурам за моїм вином та моїм десертом.

— Він знайшов кого-небудь, хто бачив той саквояж із грішми?

— Нікого. Навіть мадама Ортіс, у якої таке гостре око на збирача податків, і та не пам’ятає, щоб у нього був якийсь багаж.

Місіс Гудвін поклала пензель і зітхнула.

— Я дуже шкодую, Френк, — сказала вона, — що в тебе стільки турбот через ті гроші. Але ж ми не можемо розповісти їм про все, правда?

— Ми зробили б величезну дурницю, якби розповіли, — сказав Гудвін з усмішкою й знизав плечима; цей жест він перейняв у тубільців. — Хоч я й американець, вони відразу ж закинули б мене до своєї calabozaВ’язниці (іспан.)., якби довідались, що ми привласнили той саквояж. Ні. Ми повинні удавати з себе таких самих незнайків, як і всі інші незнайки в Кораліо.

— А ти не думаєш, що цей полковник підозріває тебе? — запитала вона, трохи наморщивши лоба.

— Хай тільки спробує, — недбало відповів американець. — Добре, що ніхто, крім мене, не бачив того саквояжа. Оскільки в момент пострілу я був у номері, не дивно, що власті хочуть докладніше обізнатися з моєю роллю в тій справі. Але ніяких підстав для тривоги немає. Цей полковник добре пообідає, а на закуску матиме порцію американського блефу. Тим справа й закінчиться.

Місіс Гудвін підвелась і підійшла до вікна. Гудвін теж підійшов і став поруч. Вона пригорнулась до нього, ніби шукаючи підтримки й захисту, як завжди після тієї страшної ночі, коли він уперше став її надійною підпорою. Так вони стояли кілька хвилин.

Просто перед ними, в гущавині розкішної тропічної рослинності, була вигадливо прорубана алея, що доходила аж до порослого мангровими деревами болота на околиці Кораліо. В кінці повітряного тунелю виднілась могила й дерев’яний надгробок з ім’ям бідолашного президента Мірафлореса. В дощові дні місіс Гудвін дивилась на могилу з цього вікна, а коли небеса усміхались, вона виходила на зелені, тіняві схили родючих земель Гудвіна й так само дивилася в той бік з ніжною тугою, яка, проте, вже не могла потьмарити її щастя.

— Я так любила його, Френк! — сказала вона. — Навіть після тієї жахливої втечі й нещасливого кінця. А ти був такий добрий до мене й зробив мене такою щасливою. Але все заплуталося, стало такою дивною загадкою. Коли стане відомо, що ми взяли ті гроші собі, як ти думаєш, тебе примусять віддати їх у казну?

— Неодмінно примусять, — відповів Гудвін. — Ти маєш рацію, це справжня загадка. І хай вона зостанеться загадкою для Фалькона та його земляків, аж поки розгадка не прийде сама. Нам з тобою відомо більше, ніж будь-кому іншому, але й ми знаємо розгадку тільки наполовину. Не слід нікому й натякати про ці гроші. Хай люди думають, що президент приховав їх у горах, їдучи сюди, або зумів переправити їх куди-небудь, перше ніж прибув у Кораліо. Не думаю, що Фалькон підозріває мене. Він провадить слідство дуже старанно, виконуючи наказ уряду, але він нічого не виявить.

Така була їхня розмова. Якби хто-небудь підслухав або побачив їх, коли вони розмовляли про загублені скарби Анчурії, всякому впала б в око ще одна загадка. Бо обличчя й поводження обох (якщо можна вірити обличчям) вражали своєю щиро саксонською гордістю, порядністю, благородством. Спокійний погляд Гудвіна й вираз непохитної твердості, втілення доброї, мужньої й справедливої душі, зовсім не пасували до його слів.

Що ж до його дружини, то обличчя її спростовувало злочинний зміст їхньої розмови. Вона вся світилась благородством, а в погляді її була сама чистота. Відданість чоловікові не мала нічого спільного з тим почуттям, яке іноді пориває жінку, запалену любов’ю, поділити провину свого коханого. Ні, тут була просто кричуща суперечність між тим, що бачило око й чуло вухо.

Обід для Гудвіна та його гостя подано у патіо, затінене свіжим листям та квітами. Американець перепросився перед вельможним гостем за відсутність місіс Гудвін, що не могла вийти до столу, оскільки в неї, за словами Гудвіна, від легкої calenturaПропасниці (іспан.). поболює голова.

Після обіду вони, за місцевим звичаєм, ще посиділи за кавою, курячи сигари. Полковник Фалькон із суто кастільською делікатністю вичікував, поки господар сам заговорить про справу, яка звела їх сьогодні докупи. Ждати йому довелось недовго. Як тільки задиміли сигари, американець перший почав розмову — запитав секретаря, чи пощастило йому натрапити на слід зниклих грошей.

— Я ще не знайшов нікого, — признався полковник Фалькон, — хто хоч би помітив той саквояж або гроші. Але я не втрачаю надії. У столпці встановлено, що президент Мірафлорес виїхав із Сан-Матео, маючи при собі сто тисяч доларів казенних грошей і в супроводі сеньйорити Ізабелли Гілберт, оперної співачки. Наш уряд, взагалі й зокрема, не припускає й думки, — закінчив, усміхаючись, полковник Фалькон, — щоб уподобання покійного президента дозволили йому розлучитися в дорозі з першою або з другою із цих двох найдорожчих речей як із обтяжливим багажем.

— Вам, мабуть, цікаво буде послухати й мою думку про цю справу, — сказав Гудвін, підходячи зразу до самої суті. — Мені не доведеться багато говорити.

Того вечора я разом з іншими нашими