Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"

не в убивствах — проливанні крові, а в доброті і в чесному труді! Гряди, добо братерства та любові! 32 Прощайте, кров'ю писані, пісні! При стогонах, плачах та гуках бою творив я вас, малюнки мого болю, з душі виводив на листки дрібні. Ідіть у світ, де скарги голосні гримлять на побойовищах трубою, ідіть до серць, не спалених злобою, хай вас читають погляди сумні! З собою сам я бився також люто, поранив серце власне — то болить… Народ, що розірвав неволі путо, хотів би я в свою останню мить щасливим бачити… Зникай, покуто, печальна хмаро, відслони блакить!.. Янка Купала
СОНЕТИ



БІЛОРУС Дивлюся: йде якась мізерна тінь, На плечах сірячина, вся муруга Та порвана, а на губах осуга, А вид — неначе виорана рінь; Захриплий подих з кашлю та болінь, В очах життя нема, лиш — біль і туга. Ця постать виморена й недолуга До людських не подібна сотворінь. То — білорус. Як гірко він зітха! В багновище нужди його втопила Темнота клята, мачуха лиха; Його майно — хатиночка похила, Його життя — сокира та соха, Кінець його страждань — корчма й могила. НЕ ДЛЯ ВАС… Світання долі не для вас прийшло, Вам зорі не цвістимуть, як блавати; Не буде вас надія зігрівати, Що повертається, немов тепло. Про завтра, і про хліб, і про житло Ви думати повинні, й працювати За себе, і за інших, і вмирати Від голоду, схиливши вниз чоло. Ваш спів — квиління жалібне, безсиле, Що вказує на вашу всю нужду, На те, що ви живцем зійшли в могили, Що в інших сяє радість на виду, А вам, покривдженим судьбою злою, Не вільно навіть вмерти з похвалою. У ПРИСМЕРКУ Я думати люблю в смеркання час, Як світ вдягається у чорні шати, Як зірка гляне до моєї хати Крізь шибку — мерехтлива, як алмаз. Я тисячі думок сную нараз Про свою долю… щоб не заридати, Збираю дух в нечулість, ніби в лати, Але в очу сльоза — єдиний спас. Сиджу і мрію. Жду. Кого — не знаю. Не можу сам собі відповісти, Здається, долі кращої чекаю. Та чи діждусь, чи вийду з темноти Свойого болю й смутку в щасті й силі, Чи краща моя доля — аж в могилі? * * * Не мрійте про минулість величаву, Бо мріями її не воскресить. Віддайте хоч життя — вона й на мить Не