Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

Війна — організована збройна боротьба між державами, класами або націями. Війна сприймалася як властиве історії і, особливо міжнародним відносинам, явище. Війна тісно зв’язана з політикою. До промислової революції військова сила держави лише приблизно відповідала рівню соціально-економічного розвитку тієї або іншої держави. Воєнні битви, поле брані ставали поприщем геройства, здобування слави тощо. Навіть в ідеальній державі, про яку мріяв Платон, воїни складали один з трьох станів майбутнього суспільства. В сивій давнині і Середньовіччі войовничими вважалися варварські племена, які шукали життєвий простір і не раз розгромлювали цивілізовані держави. Кочівники перемагали осілі народи. Але найглибшими причинами війн виступають економічні, правові, релігійні, психологічні та ін. фактори, що виявляються в політиці держави. Могутня військова держава в міждержавних зв’язках вважалася гарантією миру. Кожний володар, починаючи війну проти суміжної держави, добивався встановлення миру на своїх умовах: підпорядкування або знищення тих, хто чинив опір. Обурюючись лицемірством римлян, вождь британців Калгака говорив, що «римляни створюють пустелю і називають це миром». Пакс Романі — мир по-римському — настав, коли все Середземномор’я та Західна Європа виявилися підконтрольні Риму. Це класичний мир на умовах загарбника. Потім його дотримувались багато імперій. Протягом всієї історії війна — не біологічна неминучість, не відхилення від норми в курсі тієї або іншої держави і не затьмарення монархів, а цілком закономірний розвиток тих же процесів, що відбувалися всередині держави і на світовій арені до переростання конфлікту в збройні сутички.

В межах загальної еволюції політичної думки в філософії теоретично осмислювались міжнародні відносини. Приділялася увага проблемам взаємодії моралі та насильницької зовнішньої політики. Розглядаючи питання про вище благо, про доброчесність єдиних джерел щастя, про суперечність морального боргу і особистої користі, давньоримський філософ і політичний діяч Марк Тулій Ціцерон висуває тезу про «справедливу і благочестиву війну», що могла вестися або для помсти за завдане зло, або для вигнання з країни ворога, який вторгся. Аврелій Августін Гіппонський (334—430 рр.) — єпископ гіппонський (в Північній Африці), християнський богослов, філософ — додав до умов Ціцерона «справедливість намірів» (моральний умисел) ведучого війну. Його міркування про війну і мир звучать цілком сучасно: «Ті, що порушують мир, не ненавидять його... А хочуть лише іншого миру, що відповідав би їх бажанням». В Середньовіччі Фома Аквінський формулює третю умову справедливості війн: війна повинна бути — авторизована компетенція, санкція з боку державної влади. Можливість війни між суверенними державами, в якій обидві сторони впевнені у власній правоті, допускав і Гуго Гроцій, що заклав теоретичну основу для пізнішого поняття нейтралітету. Проблеми співвідношення моралі та насильницької зовнішньої політики знайшли відбиття і в працях філософа і гуманіста Яна Амоса Коменського, Іммануїла Канта та інших.

В ХХ ст. багато політологів, особливо які належать до школи політичного реалізму, широко використовують в працях з теорії міжнародних відносин творчу спадщину філософів і мислителів Античності та Середньовіччя — Фукідіда, Нікколо Макіавеллі, То-маса Гоббса та ін. Засновник прагматичної історіографії Фукідід з Афін розглядає історичні події в органічному зв’язку з рушійними силами та шляхами розвитку, намагається дати аналіз політичних процесів. Оцінюючи події з позицій антропології і психології, Фукідід вважав неминучим їх повторення в майбутньому (наявність початку ідеї історичного кругообігу, циклічність розвитку суспільства) завдяки властивостям людської природи, а не будь-яких міфічних або космічних джерел. Немало цікавих узагальнень дій політичного лідера, в тому числі й у міжнародних справах, залишив Нікколо Макіавеллі. В трактаті «Государ» ним пропонується звід правил успішної політичної поведінки: «Воістину пристрасть до завоювань — справа природна і звичайна, і тих, хто враховує при цьому свої можливості, всі схвалять або ніхто не засудить...». Нікколо Макіавеллі підкреслює, що та війна справедлива, яка необхідна, і та зброя священна, на яку єдина надія. Пізніше знайшли розвиток у міжнародно-політичній теорії та практиці багато ідей Нікколо Макіавеллі, Томаса Гоббса (концепція «війна всіх проти всіх»), що склали філософську, правову і морально-етичну основу пізніших концепцій «балансу сил» та ін.

Важливі зміни в міжнародній політиці відбуваються після великих географічних відкриттів XV століття, в міру розвитку капіталізму в Європі та зростаючої інтернаціоналізації економічних зв’язків: міжнародна політика набуває глобального характеру. В 1494—1529 роках між Іспанією і Португалією підписуються договори, за якими поділеним між ними виявився майже весь не європейський світ. І хоча загальна тенденція розвитку світового співтовариства залишалася незмінною, все ж згодом претенденти на світову гегемонію змінювалися. В XIX ст. влада Британської імперії поширювалася на чверть земних територій (без Антарктиди), Російської імперії — на одну шосту, а Франції — на одну десяту. Більше половини поверхні планети контролювали три держави: практично вся Земля виявилася поділена на колоніальні володіння, імперії.

В Європі не менш цікаві зрушення сталися після наполеонівських війн. В результаті Віденського конгресу 1815 р. на континенті складається система міжнародних відносин — європейський концерт. Тоді ж створити регульовану модель європейської політики, що виключала можливість європейської політики, різкого пере-розподілу могутності на користь будь-якої держави, спробували п’ять монархій: Росія, Англія, Австрія, Пруссія, Франція. Посилення однієї держави викликало зближення інших, вимагало компенсуючих відступів, силових маневрів тощо. При здійсненні світової політики європейського концерту роль головного балансира зуміла зіграти Великобританія і добилася найбільших успіхів у світових справах: XIX століття на Заході іменується Пакс Британіка аналогічно з римським періодом історії. Століття, коли відсутні загальноєвропейські війни, викликає інтерес сучасних політологів, соціологів до розкриття самої суті механізму європейського концерту. Якщо роль концерту високо оцінив Генрі Кіссінджер, то скептично поставився до перспективи використання моделі європейського концерту в XX столітті американський історик Гаррі Кренг: «Система Меттерніха — Бісмарка настільки ефективна, зважаючи на особливі причини. Система ідеологічно однорідна, число її членів суворо обмежене... Міжнародне політичне життя не стало надбанням плебсу... В сучасних умовах ці фактори відсутні».

XX століття багате на міжнародні події. Господарське взаємопроникнення розвинутих держав, ростаюче фінансове переплетіння та поширення політичної взаємодії, створювали надійну основу для мирного розвитку. Ще на початку сторіччя філософи, соціологи, досліджуючи розвиток світового співтовариства, доводили, що фінансово-економічна взаємозалежність держав виключає війну і вирішення спірних проблем за допомогою сили. I все ж століття виявилося найкривавішим в історії: сучасне XX століття породило світові війни, в яких брали участь десятки країн і мільйони людей. В першій світовій війні брало участь 38 держав, мобілізовано 74 млн солдат, а