Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба"

Безперечно, окремими палацами були дві споруди з південної та західної сторін Десятинної церкви.

Південний палац мав у плані витягнутий вздовж прямокутник розмірами 45x12,5 м, розділений на три приміщення. Центральне велике могло бути «гридницею» часів Володимира Святославича. Фундаменти будівлі складені з бутового каміння (червоний кварцит) на вапняному розчині з домішкою товченої цегли-цем’янки. Стіни були виведені з цегли і каміння характерною для Київської Русі змішаною кладкою. Будівля мала два поверхи і була перекрита склепінням з цегли. Проліт склепіння — 9 м — перевищує всі відомі прольоти склепінь у церковному зодчестві Давньої Русі.

Другий палац знаходився в кінці сучасного Десятинного провулку і був значно більший за розмірами. Він стояв навпроти західного фасаду Десятинної церкви, по осі її входу. Палац мав п’ятичасну структуру, лише центральна частина його була квадратна, а бокові дещо витягнуті. Перед центральною частиною, оберненою до головного фасаду Десятинної церкви, знаходилася галерея. Стіни були членовані плоскими пілястрами, в середині палац прикрашав фресковий розпис. Під час розкопок було знайдено рештки різьблених мармурових та шиферних капітелей та деталей. Як можна гадати, палац був резиденцією Володимира Святославича, тобто головним у місті.

На схід від Десятинної церкви були досліджені рештки кам’яної споруди, східна частина якої частково завалилася на Боричів (сучасний Андріївський) узвіз. Фундаменти палацової споруди XI ст., подібні за планом до описаного вище палацу біля Десятинної церкви, були знайдені поблизу Ірининської вулиці. Цей палац становив частину ансамблю церковних і палацових будов міста Ярослава Мудрого. Можливо, це був двір кліру Десятинної церкви, або «двір деместиків», як про це пише літопис.

Залишки кам’яних палацових споруд були виявлені в Чернігівському кремлі поблизу Спасо-Преображенського собору. Давня ісландська сага про Еймунда згадує кам’яний палац на княжому дворі Ярослава Мудрого в Новгороді. Всередині цього палацу стіни були оббиті дорогими тканинами.

У палацовому кам’яному будівництві Київської Русі, як показують матеріали, існували два типи споруд: великі прямокутні в плані (X—XI ст.) та невеликі, квадратні високі тереми, які, можливо, входили в ансамбль дерев’яних палацових комплексів (в основному XII ст.). Перший тип належить до ранньосередньовічних палацових споруд Візантії і Західної Європи, близький до палацових споруд Ближнього Сходу. Це багатокамерні (південний та західний) палаци поблизу Десятинної церкви, палац біля Ірининської церкви в Києві та двокамерний палац кінця XI ст. в Переяславі-Хмельницькому. Ці палаци аналогічні середньовічному палацовому будівництву і зображені на мініатюрах Радзивіллівського літопису у вигляді довгих, очевидно, двоповерхових споруд з вежами в центрі (західний палац) чи по боках (південний палац), можливо, з аркадами в першому ярусі і лоджіями в другому. Дослідники давньоруської архітектури ототожнюють ці палаци з гридницями, де в часи Володимира Святославича проходили бенкети княжої дружини.

Про просторі приміщення в княжих палацах Києва розповідають скандинавські саги. Археологічними дослідженнями були знайдені фрагменти багатого вбрання цих палаців, стіни котрих прикрашались фресковим розписом, мозаїкою та інкрустацією з різнокольорових сортів мармуру, порфіру, вапняку тощо та мармуровими колонами з різьбленими капітелями (Переяслав). Перекриття приміщень палаців, найімовірніше, було дерев’яним, хоча не виключена можливість мурованих склепінчастих перекриттів над нижнім поверхом.

Будівельну діяльність Володимира Святославича продовжував його син, тмутараканський і згодом чернігівський князь — Мстислав.

У 1020 р. Мстислав будує в Тмутаракані (сучасна Тамань на Кубані) Богородичну церкву. Як показали дослідження її підмурків, це був невеликий хрестовокупольний чотиристовпний храм з вузеньким нартексом. В середині підпружні стовпи спиралися на мармурові колони, як, мабуть, і в Десятинній церкві.

В 1035 р. Мстислав, що став князем у Чернігові, будує там Спаський собор.

Спаський собор, споруджений у новому княжому центрі Чернігова в оточенні палацових будов, височів над широкими луками долини ріки Десни. Будівля собору тринефна, витягнута із заходу на схід.

Особливістю собору є також і восьмистовпний тип плану, і переміщений в зв’язку з цим на геометричний центр будови головний купол. Західна частина собору — нартекс — чітко вирізнена від центральної частини. З північного боку до нартексу прилягає могутній циліндричний об’єм башти, в якій містяться сходи, що ведуть на хори, з південної сторони, як встановлено розкопками, побудована згодом хрещальня у вигляді маленького трьохапсидного храму.

Фасади будівлі завершуються півциркульною закомарою в центрі, горизонтальними карнизами по боках. Просторовий хрест підкріплюють значно підвищені склепіння над його відгалуженням. П’ять глав підносяться над основним об’ємом собору. Архітектурні форми собору стримані й урочисті. Його фасади розчленовані пілястрами плоскими на першому і профільованими на другому ярусі.

Після смерті Мстислава в 1036 р. Ярослав Мудрий знову стає володарем всієї Русі. Це викликало потребу розбудови державності: складаються закони, пишеться «Руська Правда», будуються церкви і розпочинають свою діяльність монастирі.

Під 1037 р. літопис пише: «В лѣто 6545 (1037) заложи Ярослава города великый, у него же грода суть Златая врата; заложи же и церковь святыя Софья, митрополью, и посемь церковь на Золотыхь воротѣхь святыя Богородицы благовѣщенье, посемь святаго Георгия монастырь и святыя Ирины. И при семь... манастыреве починаху быти».

Новий район Киева — «місто Ярослава» мав розміри близько 80 га і майже в 10 разів перевищував розміри «міста Володимира», тобто київського дитинця. Його межами були схили та яруги, що оточували місто.

Забудова міста Ярослава мала радіально-порядковий характер: вулиці сходились до західних та східних воріт, а від південних Золотих воріт йшла повз Софійський собор головна магістраль до кам’яних воріт міста Володимира. Поміж вулицями були провулки.

Археологічно простежена і друга головна вулиця міста Ярослава, що йшла від східних Лядських воріт (від сучасного Хрещатика) вздовж сучасних Софійської та Стрітенської вулиць до західних (Жидівських) воріт на сучасній Львівській площі. Ці два напрями нагадували містобудівельне правило, запозичене ще від архітектури стародавнього Риму («Кадро» і «Декуманус»), що застосовувалося візантійськими містобудівниками.

До наших днів збереглися руїни київських Золотих воріт, що були побудовані 1037 р. Це дві паралельні стіни з цегли і каміння, які утворювали проїзд у земляному валу. Ширина проїзду дорівнювала 7,5 м, а його верх було перекрито системою коробових склепінь.

Залишки внутрішніх стін воріт розчленовані пілястрами і мають характерний для архітектури Київської Русі декор плоскими півциркульними нішами. Вище воріт була побудована невеличка церква Благовіщення. Проїзна арка закривалася стулками воріт, які, можливо, були оббиті золоченою міддю.

Найвидатнішою будовою Київської Русі, в якій яскраво проявилася архітектурна майстерність давньоруських зодчих, є славнозвісний Софійський собор у Києві, побудований за часів Ярослава Мудрого.

На відміну від Десятинної церкви, котра була головним князівським палацовим храмом,