Читати книгу - "Коли курява спаде"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Структурно і за окремими деталями роману властива схожість із «Гесаріадою» — епосом про короля Гесара, що є складовою тибетської духовної спадщини. Ім'я Гесара на сторінках роману Алая зустрічається тільки один раз, але в знаменний час, в розмові двох ченців — лами-цілителя при дворі туси і лами-перевтіленця — живого Будди, із сусіднього із фортецею туси монастиря, в день землетрусу: «…я насамперед думаю про чорноголових тибетців, дітей та онуків Гесара». Проте образ епічного героя майже в усіх його іпостасях відчувається в романі, в діях головного героя. Визначені просторові вектори. Центр — фортеця туси, що розташована на найвищій горі в долині й оточена землями чотирьох інших туси. Молодший син ходить з центру — фортеці на горі, до якої спрямовано вісім шляхів, хочеться вжити буддійський термін «мандала», але це й так зрозуміло. Проте за цим стоїть ще й культ гір і гірських божеств, властивий народній релігії Тибету. Гора — космічний центр прийому майбутнього правителя, на гору сходять міфологічні правителі Тибету. Молодший син може стати г'єлпо — королем, якщо спиратися на генеалогічні міфи про тибетських правителів, яким стає Гесар. Він вправний воїн, як і головний персонаж епосу, — блискуче володіє зброєю. А ще податель добра — годує голодних. Будівничий — засвоює нову територію — це північ. Преображається, хоча і не повністю: «Другий панич родини Мерці був би цілком гарним парубком, якби в нього з головою не було проблем. Я мав чорне й блискуче волосся, що злегка завивалося, широке й висока чало, рішучий і високий ніс; було б, звісно, краще, якби очі в мене були більш ясними, а не такими, як у сновиди. Але навіть і так я був задоволений своїм виглядом». Південь — перший напрямок руху безіменного дурня. Рух як ознака поступового зміну стану як його внутрішнього, бо він усвідомлює, що йому властиве те, чого позбавлені розумні, так і зовнішнього — зміни в сприйнятті його оточенням: батьком, матір'ю, старшим братом, слугами, а також тими — прийшлими ззовні. Тож і невипадкова опосередкована згадка про «змію і павича» — відображення традиційної суфійської доктрини про внутрішнє і зовнішнє споглядання. Північ — наступний напрямок, на якому молодший син туси здобуває перемогу і красуню дружину й отримує реальну можливість самому стати туси, чого від нього очікували всі — і родичі, і підлеглі, але безіменний, несповна розуму герой алаївського роману того не усвідомив. Його право на владу підтверджує чудо — заговорив монах, якого позбавили язика. Хоча це викликає й інші аналогії. Монах, який зайняв посаду літописця при туси Мерці, із часом дає визначення того, що є історія: «А ти знаєш, що таке історія? Історія повідомляє людям, що правильно, а що — ні. От що таке історія!», а відтак його друге позбавлення язика викликає шар асоціацій з історією, що не має мови.
Представлений в романі і фольклор, пісні, оповіді, обряди, літературні тексти, що постали складовою народної культури. І серед них ті, що створені під впливом літературної традиції, зокрема, так званих «Любовних пісень», або точніше — «Життєпис Ценгн'єна Г'єцхо, складений з віршованих уривків», що створені в стилі шей — народних пісень. Йдеться про Ценгн'єна Г'єцхо, Далай-ламу 6-го (1683–1706), чия постать не вписується в традиційні уявлення про правителя теократичної держави і певним чином не відповідає якостям духовного наставника. Така двоїстість відбилася в ставленні до нього як у дослідників його творчості, так і послідовників буддійського віровчення. Для одних Ценгн'єн Г'єцхо — в першу чергу поет, майже такий як Міларепа (1052–1135), і його збірку пісень можна вважати викладом у поетичній формі власної біографії. Для інших — він великий знавець тантризму, і пісні в такому контексті розглядаються іноді як свідоцтва езотеричної практики, візуалізацій тантрика, таємних ритуалів тощо. Проте Алай наводить текст народної любовної пісні: «Не турбуйте їх — // Ні ту красуню, // Ні грішника-ченця…», що є далеким відгомоном образу духовного пастиря з нестандартною поведінкою (недотримання чернечих обітниць, пияцтво, надання переваги світському способу життя тощо) і його творчого спадку, що так легко ввійшов у народну поетичну творчість.
Образ недоумкуватого молодшого сина з роману вписується не тільки в світову літературну традицію створення образів божевільних героїв, але в першу чергу в тибетську як сакральну, зокрема образ Міларепи, так і фольклорну, особливо образи Друкпа Кунлегпа, Аку Тонпа. У літературі божественне божевілля відбивається в аскетизмі. Йдеться, зокрема, про відлюдництво, Незвичний зовнішній вигляд, наприклад, повна нагота чи оголений «корінь життя» або «скіпетр страсті», бо, за словами Міларепи, він «вийшов з лона матері абсолютно голим», а коли прийде смерть і він покине тіло, то і «залишиться зовсім неприкритим». Такий вигляд може супроводжуватися провокативними діями в раблезіанському стилі, несумісними з традиційним уявленням про святість. Цей напрямок надзвичайно яскраво представлено у творчому спадку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли курява спаде», після закриття браузера.