Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

.

У цей момент ті, хто лежав у засідці біля Саду Білих Троянд, були не просто Ататріс і Королевою Відьом, а зібрали майже всі вищі сили, які Імперія і Королівська сім’я могли мобілізувати в цей момент.

Якби інша сторона не з’явилася, можливо, вони могли б врятуватися своїм життям, але оскільки вони були тут, то більше не було.

Щодо онука Дарія

.

Констанція легенько похитала головою. Спогади про минуле, вітерець у Пустелі Чотирьох Царств, тепле полуденне сонце і навіть про те обличчя давно зникли разом з вітром.

Кілька відьом піднялися в небо

.

І Авгус лукаво посміхався, простягаючи руку до стрункої шиї Скарлет.

.

Здавалося, що все має заздалегідь визначений результат.

Але з цього непроханого голосу був виняток

,

Голос був холодний, як лід, немов розповідав історію про небо і землю. Його хазяїн байдуже сказав:

Якби я був на вашому місці, я був би обережнішим у своїх діях.

,

Таким чином, я не буду так шкодувати, коли потраплю в пекло

.

Огеос на мить був приголомшений, а потім насупив голову.

1094

Розділ 1094

, -

Огеос підвів голову, його сірувато-коричневі зіниці відображали довгу і вузьку постать. Він побачив юнака, який зайшов з вхідних дверей Саду Білих Троянд. У руці у нього не було запрошення, тільки довгий меч з переплетених уламків. Уламки з’єднали між собою, залишивши між ними лише вузький проміжок. Меч випромінював темно-червоне світло, а на мечі була емблема полум’я. Мало хто знав, що емблема називалася Полум’я, що представляло собою золоте полум’я.

.

В іншій руці він тримав піхви. Він був зроблений з ялинового дерева, обгорнутий чорною кінською шкірою, зі срібною пряжкою і сталевими піхвами. Піхви тримали в руці, як цивілізовану палицю.

.

На ньому було чорне вовняне графське пальто, поверхня була сіра, наче давно обвітрена. Навіть куточки пальто і манжети стиралися, оголюючи нитки. На комірі був герб сім’ї Карділозу, який був виготовлений до того, як він покинув Абіс. Це був довгий меч, вставлений в голову бурого ведмедя, чорної сосни Карсука, ведмедя високогір’я.

На поясі був чорний пояс, мітрілова пряжка, два персні та прикраса, схожа на циферблат. Поділ пальто прикривав галіфе, які також були зношені в декількох місцях. Потім з’явилися довгі чоботи, унікальні довгі чоботи Гранелла. Шкіра дубилася найкращими шевцями, вощена, підошва та інкрустована гербом найретельнішими шевцями. Це була особливість узлісся Гринуарського лісу.

. —

Він увійшов до царського подвір’я так, наче навколо нікого не було. Він проходив крізь нічний вітер тисячолітньої імператорської столиці, а також проходив крізь пальто і волосся, що майоріли на вітрі. Листя погналося за його слідами і закружляло в саду. Це був останній місяць середини літа. Він ішов по вітру, немов приносячи з собою похмуре відчуття осені.

Після цього все засохло.

.

Прекрасний родовід сім’ї Карділозо не зробив Брандо красивим або ввічливим, але, принаймні, це зробило його красивим юнаком. Це була ознака лицарського роду. У поєднанні з унікальним темпераментом він був майже незабутнім.

,

За ним стояли Метиша, Сіель , Мефістофель, Андріке і три валькірії. Дворяни роду Круз пішли слідом за ними. Прогулюючись Білою вулицею, вони, здавалося, пам’ятали про силу королеви. Тільки старий Нідеван і Великий Герцог Квітів і Листя могли зосередитися.

,

Перед ним сотні імператорських гвардійців відступали, як приплив, немов зіткнулися з якоюсь напастю. Однак, навіть якщо це було не так, це було страшніше, ніж бич. Варто лише поглянути на ситуацію на площі за вікном, щоб зрозуміти причину всього.

—

Перехресні кам’яні плити на площі, які сотні років не пошкоджувалися за помахом чарівної палички, були виорані в рів глибиною п’ять метрів. Раніше там стояла статуя імператора Грантодія. Раніше біля статуї стояла команда палацових лицарів. Раніше на площі була щільна лінія охорони.

Тепер нічого не залишилося.

?

Хто він?

?

Як ця людина потрапила туди?

Вельможі перезирнулися. Деякі з них почали шкодувати, що відвідали банкет. Шоу, яке мало відбутися сьогодні ввечері, було за межами їхньої уяви. Можливо, такого ніколи не було в палаці протягом сотень років.

Дехто зі старших вельмож порівнював зовнішність Бренделя з зовнішністю Бренделя і невиразно вважав, що юнак виглядає знайомим, але це була історія десятирічної давнини. Навіть якщо добре подумати, важко було згадати, що була людина з Ауена, яка колись панувала в Імперії.

І сьогодні мала з’явитися людина з Ауена, яка потрясе всю імперію.

.

Саме це Огеос побачив у своїх очах.

.

Але це ще не все.

Перше, на що він звернув увагу, було не тіло Брандо, а холодний погляд співрозмовника. Він наче був відчутний і прибив його до землі. Він ніяк не міг цьому протистояти.

.

Легко було уявити сором і гнів у серці князя.

Я ніколи не бачив Господа таким розгніваним

.

Скарлет дивилася на високу постать, що з’явилася біля воріт. Як би вона не хотіла бачити тут Господа, в цей момент її серце було сповнене миру.

.

Вона послабила хватку, і Лазуровий Спис з гуркотом упав на землю.

.

Вона раптом згадала, що справді бачила, як феодал виявляв подібне ставлення.

Це було під час першої битви в Абіс. Лорд дивився на старовинну замкову браму з холодним виразом, який не поступався цій миті.

Тоді Метіша сказав їй, що це для померлих.

.

Але вона не могла зрозуміти.

.

Можливо, померлі заслуговували на те, щоб сумувати, але не гніватися, тому що гнів нічого не вартий.

Тому що смерть простолюдина не мала особливого значення. Вона народилася в горах Шаблі і бачила занадто багато смертей. Чума, нещасні випадки, війни, чудовиська, все це могло стати причиною смерті простолюдина. Їх поховають лише недбало. Можливо, комусь буде сумно, але ніхто не розсердиться.

,

Хтось просто зник, а хтось не міг цього терпіти. Це була найособливіша людина, яку вона коли-небудь бачила. Вельможа, яка була приблизно того ж віку, що й вона, але її Господь.

!

Він убив Граудіна. Коли меч пронизав груди барона, вона помітила, що на обличчі Господа не було радості помсти, а лише холодне презирство.

Начебто це карма, і так має бути.

.

Просто для деяких людей він не знав.

У цей момент на його обличчі з’явилося таке ж презирство.

?

Це через мене? Серце Скарлет калатало, коли її розум блукав Чому Господь гнівається на мене?

.

Можливо, ця наївна дівчина ніколи б не зрозуміла