Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

перелетіти за гори. Тягне, проте швидко втрачає висоту. Отож я знов заходжу на нього і врізаю ще раз. Тоді ведені ще були при мені, а він завалився на крило й пустив ще вдвічі стільки диму, як перше. Потім люк відчинився, і я бачу — там усередині все палає, наче в домні. От тоді вони й почали викидатися. Я роблю поворот через крило, йду в піке, а тоді беру круто вгору, а сам дивлюся назад і вниз, як вони шугають звідти, з тієї топки, й вільно падають, щоб урятуватись напевне, а тоді парашути розкриваються, наче великі прекрасні квіти, тим часом як літак уже не літак, а суцільне полум'я, ви такого зроду не бачили, і йде все штопором, штопором донизу, а в небі поволі пливуть чотири парашути — краса неймовірна, — і раптом один зайнявся і згорів, і той парашутист почав стрімко падати, а я саме стежив за ним, коли кругом зацвьохкали кулі, і одразу ж налетіли «фіати», кулі, «фіати»…

— Та ти й справді письменник хоч куди, — озвався один з льотчиків. — Тобі б писати для «Повітряних асів». Ну, а тепер, може, розкажеш доладно, що там сталося?

— Так, — відповів Лисий. — Розкажу. Але знаєш, без дурнів, там було на що подивитися. І я ніколи ще не збивав тримоторного «юнкерса», тому мені дуже радісно.

— Нам усім радісно, Лисий. Але розкажи все-таки, як воно насправді було.

.— Гаразд, — погодився Лисий. — Ось тільки вип’ю ще трохи, а тоді розкажу.

— Як саме ви на них напали?

— Ми йшли в лівому ешелоні строю, а потім забрали ще ліворуч, і спікірували на них, ведучи вогонь з усіх чотирьох стволів, аж поки зблизилися майже впритул, і тільки тоді відвалили. Крім отого, що загорівся, ми пошкодили ще три. А «фіати» тим часом висіли над нами проти сонця. І вдарили аж тоді, коли я залишився милуватись тим видовищем сам-один.

— То твої ведені таки чкурнули?

— Ні. Я сам винен, бо задивився на виставу, а вони тим часом зникли. Нема ж такого строю, щоб милуватися виставами. Мабуть, вони проскочили далі, а потім приєдналися до свого ешелону. Не знаю. Не питайте мене більше. Я стомився. Ото був на піднесенні, а тепер стомився.

— Скажи краще — сон бере. Ти п'яний як ніч і геть сонний.

— Просто я стомився, — сказав Лисий. — Людина в моєму становищі має право стомитися. А якщо мене бере сон, я маю право бути сонним. Маю я таке право, Санта-Клаусе? — звернувся він до Ела.

— Еге ж, — відказав Ел. — Я вважаю, що маєте. Мене й самого вже сон бере. А грати більш нема охочих?

— Нам треба відвезти його в Алкалу, та й самим уже час повертатися, — озвався один льотчик. — А що? Ви програли?

— Трохи, — сказав Ел.

— Хочете кинути на відіграш?

— Ставлю тисячу, — сказав Ел.

— Тримаю, — сказав льотчик. — Платять вам, здається, не дуже щедро?

— Ні,— відказав Ел. — Не дуже.

Він поклав на підлогу тисячопесетову банкноту, потрусив кості між долонями, аж вони заклацали, перекочуючись, і рвучко метнув їх на підлогу. Випало один і один.

— Кості ще ваші,— мовив льотчик, беручи з підлоги банкноту й дивлячись на Ела.

— Нема чого з ними робити, — відказав Ел і підвівся.

— Може, підкинути в позику? — спитав льотчик. — Він з цікавістю дивився на Ела.

— Гроші мені ні до чого, — відповів Ел.

— Зараз нам хоч убий треба повертатися в Алкалу, — сказав льотчик. — Але десь незабаром зберемося, пограємо ще. Візьмемо з собою Френка й інших наших. Влаштуємо велике грище. Може, вас підвезти?

— Справді. Хочете, підвеземо?

— Ні,— відказав Ел. — Я дійду пішки. Мені недалеко, в кінець вулиці.

— Ну, а ми будемо рушати. Хтось знає нічний пароль?

— Та шофер має знати. Він ще завидна ходив довідувався.

— Вставай, Лисий. П'яна ти морда, бісів сплюх.

— 'А от 1 ні,— обізвався Лисий. — Я майбутній ас Народної армії.

— Асові треба збити десятьох. Навіть і з італійцями. А ти, Лисий, збив тільки одного.

— То не італієць, — сказав Лисий. — То був німець. Ех, не бачили ви, як там, у нього всередині, палало. Справжнісіньке пекло, та й годі!

— Тягніть його звідси, — мовив один з льотчиків. — Це він знову почав змальовувати для своєї мерідіанської газети. Ну, бувайте. Спасибі вам за притулок.

Вони потиснули нам руки й пішли. Я провів їх до сходів. Ліфт уже не працював, і я дивився, як вони спускаються сходами. Лисого вели попід руки, а він тільки головою кивав. Тепер він справді був зовсім сонний.

Ті двоє, що знімали зі мною фільм, усе ще корпіли в. своїй кімнаті над несправною камерою. То була копітка, стомлива для очей робота.

— Як гадаєте, щось вийде? — спитав я.

Вищий на зріст відповів:

— Авжеж. Треба, щоб вийшло. Оце якраз виточую деталь, замість зламаної.

— Що там була за компанія? — спитав другий. — Ми тільки й знаємо, що морочимося з цією бісовою камерою.

— Американські льотчики, — сказав я. — І один мій давній знайомий, він тепер танкіст.

— Добре повеселилися? Шкода, що я не міг прийти.

— Та нібито, — відказав я. — Трохи повеселилися.

— Ідіть лягайте. Завтра всім нам рано вставати. Треба перепочити.

— А вам ще довго длубатись?

— Ет, знов те саме. Ну й кляті ж пружини!

— Не чіпайте його. Як закінчимо, одразу ляжемо спати.

О котрій ви по нас зайдете?

— О п'ятій.

— Гаразд. Тільки-но розвидніє.

— На добраніч.

— Баїий. Поспіть трохи.

— Баїисі,— мовив я. — Завтра треба буде підібратися ближче.

— Еге ж, — відказав він. — Я й сам про це думав. Якомога ближче. Добре, що й ви такої ж думки.

У моїй кімнаті Ел спав у великому кріслі, і світло падало йому на обличчя. Я накрив його ковдрою, але він прокинувся.

— Я вже піду.

— Спи тут. Я накручу будильник і збуджу тебе.

— Будильник може й не задзвонити, — сказав він. — Краще піду зараз. Не хочу спізнитися.

— Шкода, що так невдало вийшло з грою.

— Вони б однаково мене обібрали, — сказав він. — Тим хлопцям тільки дай кості в руки.

— Але ж останнього разу ти сам кидав.

— Вони й тримати мастаки. А взагалі дивні вони люди. Як на мене, зайвого їм не платять. Коли вже йдеш на таке заради грошей, то хоч скільки б за це платили, а все буде мало.

— Хочеш, я проведу тебе?

— Ні,— відказав він, пристібаючи свій великий кольт на грубому брезентовому ремені, що його зняв, коли прийшов після вечері грати. — Ні, тепер зі мною все гаразд. Я віднайшов свою перспективу. Людині завжди треба мати перспективу.

— Я б