Читати книгу - "Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар"

банку. Кожний банк є об’єктом перевірки на місці інспекторами Національного банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України.

Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов’язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк.

До осіб, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України, належать: 1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк країни вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим законом, щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку; 2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України. Об’єктом перевірки Національного банку України може бути також особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності без банківської ліцензії.

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв’язки між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей: ризики мають бути зрозумілими та усвідомленими банком та його керівництвом; ризики мають знаходитись у межах рівнів толерантності, встановлених спостережною радою; рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку; рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими; очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик; розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк; стимули до досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

Банки, здійснюючи банківські операції з метою одержання прибутку, наражаються на ризики. Тому необхідно належно управляти рівнем ризиків та контролювати його. Ризики банківської діяльності також мають оцінюватися з погляду на їх значення. Таке оцінювання має проводитися постійно. Згідно з концепцією нагляду на основі оцінки ризиків відповідальність за контроль ризиків покладається на керівництво банку і спостережну раду банку. Національний банк визначає, наскільки добре банк управляє ризиками протягом певного періоду, а не лише оцінює стан на певний момент часу. За умов нагляду на основі оцінки ризиків Національний банк діє більше як наглядовець, ніж ревізор. Нагляд на основі оцінки ризиків дозволяє Національному банку здійснювати превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках окремих банків та системних ризиках банківської системи. У контексті банківської системи нагляд на основі оцінки ризиків визначає сфери діяльності, які в сукупності можуть становити неприйнятний рівень ризику для банківської системи. Коли йдеться про високо ризикові види діяльності або види діяльності, що стали особливо ризиковими через ринкові умови, Національний банк має на меті чинити відповідний вплив на банківську систему через взаємодію з нею за Допомогою безпосереднього нагляду, а також через відповідні нормативно-правові акти Національного банку. У ситуаціях, коли конкретний банк не управляє належно своїми ризиками, Національний банк вживатиме відповідних заходів впливу до керівництва банку з метою приведення його дій відповідно до основоположних принципів надійної банківської діяльності.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є керівники банків та власники істотної участі у банку.

Стаття 166-6. Порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи

Неподання або несвоєчасне подання, подання за невстановленою Формою чи подання недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими до ліквідації юридичної особи, -

тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ведення з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами, -

тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, -

тягне за собою накладення штрафу від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частинами першою, другою чи третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 166-6 згідно із Законом України№ 2372-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Об’єктом правопорушень, передбачених коментованою статтею, є суспільні відносини у сфері фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи. Зазначені відносини регулюються законами України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 p. № 996-XIV, «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 p. № 2343-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок діяльності комісії для ліквідації міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади» від 08.02.1996 р. № 170, Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. № 69 та іншими нормативно-правовими актами. Як передбачає ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це