Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Охоронці–бородані попленталися за ними.
— Рушниці, рушниці візьміть! — гукали їм із натовпу.
І економічеські хлопці наздоганяли ополченців і тицяли їм до рук їх зброю, — бо ж записано за кожним під особистий номер, щоб потім не відповідати людям перед начальством.
Унтер чапав зовсім позаду. Він озирався, відпльовувався і сварився кулаком хто й зна на кого.
Було вже гаряче. Сонце світило звисока. Під спекою затихало все. Навіть кулики з болот вже не свистали…
Перший державний день
1
Петлюрі все було ясно: мобілізовані воювати не хочуть.
«Полуботківський інцидент» не був поодиноким випадком: у Чернігові, Полтаві, Одесі та Катеринославі щойно українізовані батальйони теж відмовились їхати на фронт. Української армії — з українізованих частин — фактично не існувало…
А от де взяти такий національно–свідомий елемент, що добровільно візьме гвинтівку і охоче подасться на позиції воювати до переможного кінця, — оце Петлюрі не було ясно.
В задумі й зажурі дивився Петлюра на вулицю крізь вікно.
За вікном періщив дощ, дрібний та дошкульний, наче глибокої осені. Будинки по той бік вулиці виднілися немов крізь серпанок, землею стелився туман, з неба нависали кошлаті хмари.
Петлюра сидів у своєму кабінеті — урядовому кабінеті генерального секретаря військових справ. Керенський не збрехав: Тимчасовий уряд таки визнав Генеральний секретаріат Центральної Ради, — в Петрограді було надто сутужно. Але з автономією України довелося діло зам'яти. Певна річ, що другий Універсал — про незастосування автономії до Установчих зборів — довелося тільки опублікувати в газетах, а від урочистого молебня на Софіївському майдані — відмовитись.
Петлюра подзвонив — на столі вже поставлено срібний дзвіночок — і сказав хорунжому Галечко, тільки вона стала на порозі:
— Сьогодні маємо день аудієнцій. Прошу пильно стежити за чергою.
— Гаразд, пане генеральний секретарю! — Панна Галечко клацнула закаблуками і зразу ж клацнула вдруге.
— Що таке?
— Перепрошую, пане генеральний секретарю… Але в місті знову неспокій…
— Неспокій? Що трапилося?
— Група місцевих анархістів щойно зробила збройний напад на Лук'янівський кримінал, варту розігнано, а арештантів випущено на волю. Сто дев'ять чоловік, пане генеральний секретарю!
— Сто дев'ять в'язнів? — Петлюра переполошився. — Анархістів? Більшовиків? Полуботківців?
— Аж ніяк, пане генеральний секретарю: карних злочинців — грабіжників на дорогах, нічних нальотників, хуліганів…
— Ат! — розсердився Петлюра. — Що ж ви мені голову морочите! Пробачте, панно, але ж це клопіт міліції! Прошу дурницями не одволікати моєї уваги від державних справ! Кого маємо до прийому?
— Чотар Мельник і пан–добродій Тютюнник, прошу пана генерального секретаря.
— А! То ваш Мельник вже прибув? А Оберучев дав йому якийсь пристойний документ?
— Так, прошу пана генерального секретаря: згідно легітимації чотар Мельник є виписаний із полоненського етапу і переданий в розпорядження Центральної Ради для організації культурно–просвітньої — заради виховання російського патріотизму — діяльності в таборах полонених австрійських українців.
— Чудово! Кличте зразу вашого Мельника!
Якраз Мельник і був зараз потрібний Петлюрі! За рекомендацією самого проводиря національної справи в Галичині митрополита Шептицького його особистий секретар, молодий кандидат теологічних наук Андрій Мельник був спеціалістом у зовсім світському питанні організації збройних сил. Лише кілька днів тому — в бою під Конюхами — чотар легіону «усусів» Андрій Мельник потрапив у російський полон. Між Шептицьким та Грушевським так і було домовлено: емісар
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мир хатам, війна палацам», після закриття браузера.