Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

Міллер ще раз подивився на оборонців. На око він міг

нарахувати близько двох сотень, які зчепилися у лави в кожному

проході та службовій шахті. Транспортні підйомники

і промислові тягачі бовваніли нерухомо — дисплеї на панелях

керування потемніли, батареї виведені з ладу.

— Ага, давай, — зітхнув Міллер.

Команда безпеки — його команда — налічувала трохи більше

трьох десятків душ. Чоловіків та жінок під його керівництвом

об’єднувала лише наплічна пов’язка ОПА — а не спільні

тренування, цінності, досвід чи політичні вподобання. Якби

мормони відповіли насильством, сталася б різанина. Якби вони

одягли скафандри, протест міг би розтягнутися на години чи

навіть на дні. Але натомість чотири невеликі комети випурхнули

за наказом Діоґо й полетіли параболами в нульовій гравітації, крутячи

довкола

себе

хвостами

з

ННЛП-альфа

і тетрагідроканнабінолу.

Це був найм’якший і найбезпечніший засіб контролю натовпів

у арсеналі. Побічні ефекти можливі, лише якщо хтось із

протестувальників має хворі легені — але навіть у такому разі за

пів години вони всі розслабляться до повного ступору

і ширятимуть вершинами блаженства. Міллерові ніколи не

доводилося використовувати комбінацію з ННЛП-а і ТГК на

Церері — якби поліція мала б щось із цього на своїх складах, ці

склади розкрадали б для офісних вечірок. Він спробував

утішити себе цією думкою. Так, ніби наркотик міг компенсувати

мрію і працю багатьох поколінь, що він зараз привласнював.

Поруч із ним сміявся Діоґо.

Первинна зачистка корабля тривала три години — після того

ще п’ять годин вони вистежували й викурювали всіх, хто

заховався у службових шахтах і замкнених комірчинах у надії

дати про себе знати в останню хвилину та перешкодити

Міллеровому задумові. Коли їх усіх у сльозах виводили

з корабля, Міллер замислився, що, напевно, порятував їхні

життя. Якщо, зрештою, вся його заслуга буде в тому, що Фредові

Джонсону не доведеться вибирати між загибеллю невинних на

«Нову» і можливістю для внутрішніх планет утрапити на Ерос —

це не так уже й мало.

Щойно Міллер віддав наказ, на корабель увійшла команда

техні ків ОПА: оживити тягачі та підйомники, усунути наслідки

сотень спроб саботажу, що перешкодили б запуску двигунів, і винести все цінне обладнання. Міллер спостерігав, як

велетенські підйомники, в яких могла б мешкати родина

з трьома дітьми, переносили контей нер за контейнером, розвантажуючи те, що зовсім недавно завантажували. У доках

було людно, наче на Церері посеред зміни. Міллер майже

готовий був побачити колишніх товаришів по службі, які

патрулюють поміж докерами і вантажними механізмами, підтримуючи видимість порядку.

У тихі моменти він налаштовував свій термінал на трансляцію

з Ероса. Пригадав мисткиню-акціоністку, про яку чув

у дитинстві — її звали Джила Сорормайя. Вона ходила від

тунелю до тунелю із синтезатором: під’єднавши до нього

навмисне ушкоджені накопичувачі даних, вона робила музику

з безладного потоку інформації. Джила нарвалася на

неприємності, коли в її музику втрапили шматки захищеного

авторським правом програмного коду з накопичувача і запис

виступу потрапив у ефір. Міллер не відзначався вишуканим

смаком. Усе, що, на його думку, тоді сталося — черговій

прибацаній мисткині довелося знайти справжню роботу, і всесвіт став трошки кращим місцем.

Слухаючи трансляцію з Ероса — або «Хвилю вільного Ероса», як він її називав — Міллер розмірковував, що, можливо, був

несправедливим до горопашної Джили. Вигуки і бурмотіння, білий шум зі сплесками голосів — усе разом звучало моторошно

й захопливо. Як потік ушкоджених даних, як музика

руйнування.

— ...asciugare il pus e che possano sentirsi meglio...

— ...ja minä nousivat kuolleista ja halventaa kohtalo pakottaa minut ja siskoni...

— ...роби, що мусиш...

Він годинами не вимикав стрім, вслухаючись у голоси. Одного

разу звук став уривчастим, наче передавач вмикали та

вимикали. Тільки після того,